Турботливі батьки хочуть виховати свою дитину, перш за все людиною, яка матиме “справжні” життєві цінності. Того ж бажав і Василь Стус. На жаль, він не зміг побачити на власні очі, як зростає його син. Між двома арештами Василь встиг побути із, ще зовсім, маленьким Дмитром менше ніж рік. А потім вони вже зустрілися, коли Дмитро був підлітком. Перебуваючи в арешті, Василь Стус писав листи сину, намагаючись вберегти та застерегти від помилок і небезпек.
“Листи до сина” – це не просто історія однієї родини, це батьківська мудрість. Великої сили та Великого значення. Яка не втрачає своєї актуальності та набуває нового значення. І підтвердженням цього є перевидання збірки – істотно скориговане, але все з тим бажанням: поділитися особистим досвідом.
Дмитро Стус зізнається, що укладав цю збірку для своїх синів – Ярослава та Стефана. Вони вже дорослі та успішні, але ця книга (перше видання) у них завжди була під рукою і в будь-яку хвилину, вони могли звернутися до неї за порадою, як у свій час робив і Василь. Для нього ж батьківські листи в юному віці не завжди були зрозумілі, а інколи навіть відлякували його. А так хотілося піти до мами чи тата за підтримкою та знайти там порозуміння, такого легкого та простого. Але у Дмитра в підлітковому віці такого не було…проте було багато питань:
Що робити, коли навіть найближчі люди не розуміють тебе?
Як поводити себе, коли найближчі зраджують тебе?
Як піднятися після падіння?
Та як підняти очі, коли соромно навіть перед собою?
Де межа компромісу?
Чому не можна піддаватися розпачу та озлобленості?
Як будувати себе у світі, де повно агресії та ворожнечі?
Як бути?
Як жити?….
А ще – чому любов така важлива та чому її варто берегти?
Пройшло майже півстоліття. Багато, що змінилося: і покоління, і час, але не питання. Вони актуальні й для сучасного покоління. А відповіді…де їх шукати? Василь Стус шукав у батьківських листах. Так, не завжди знаходив із першого разу, але знаходив. Саме вони допомогли зрозуміти, що у житті первинне, а що – вторинне. Саме вони допомогли зрозуміти життя та збагнути себе, вибрати свій життєвий шлях. Адже у цій книзі зібрано стільки мудрості і не одного покоління: згадки про матір Василя Стуса та її колискові, які вплинули на становлення творчості та особистості Василя; поради та досвід, які він намагався листами, сповненими переживаннями та роздумами, передати сину. А тепер Дмитро Стус, передає цю скарбницю мудрості не лише своїм синам, а й усьому сучасному поколінню, щоб воно зростало сильним та вільним, мудрим та мужнім.
“Листи до сина” – це “книжка-підтримка”, яка вдихне в легені надію та подарую щирість, мудрість, віру в себе й свої сили. Вона вчить не здаватися та завжди йти вперед.
