Коли пілот Джефф Девіс зауважив з висоти близько 11 кілометрів щось схоже на формування циклону, то не відразу зрозумів, що це, прийнявши спочатку це за шторм. Спектрорадіометри MODIS на супутниках НАСА «Терра» і «Аква» відобразили цей льодовий вир у канадського узбережжя Лабрадору.
«Я ніколи не бачив нічого подібного», — сказав він. «На перший погляд мені здалося, що це був ураган системи низького тиску, але потім я зрозумів, що це не хмари, а поверхня льоду. Це було рідкісне видовище».
Девіс, який пілотував трансатлантичні рейси протягом 16 років, вперше за весь час став свідком такого явища.
«Насамперед спостерігач повинен опинитися в потрібний час у потрібному місці при безхмарному небі. Якщо вир занадто малий або компактний, ви його не побачите, як не побачите, якщо лід занадто товстий або якщо він розтане. Не так багато часу проходить між цими двома крайнощами».
Коли лід тане, він розпадається на частини, як при дробленні для коктейлю. Потім морські течії, переміщуючи ці фрагменти льоду, утворюють вир, який на вигляд нагадує циклон. Це відбувається як у весняний період, коли лід розтає, так і восени, коли лід починає замерзати. Однак навіть у цей час такий вир не утворюється, якщо немає певних температурних умов: досить теплої води для розпаду льоду на фрагменти, але при цьому достатньо холодної, щоб вони залишалися в замороженому вигляді.
У той час як можливість спостерігати такий вир представляється рідко через часті хмарності над арктичними морями, Майєр зазначає, що льодові вири являють собою досить поширене явище. Ці утворення можуть бути великими (кілька сотень кілометрів у поперечнику) або невеликими (всього кілька сотень метрів). Крижини в таких вихорах можуть досягати декількох метрів у ширину, що створює небезпеку для судів.