Схожі процеси йдуть на інших островах Тихого океану (Тувалу), однак раніше не наголошувалося, що вони супроводжуються вкрай швидким розширенням прибережних мангрових лісів.
Вчені з Університету Вуллонгонг (Австралія) на чолі із Сарою Гамільтон (Sarah Hamylton) досліджували острови групи Ховік на півночі австралійського штату Квінсленд. Вони входять у Великий Бар’єрний риф, і раніше вважалося, що, як і всі його острови, знаходяться під загрозою близького зникнення під водами Світового океану, що піднімаються. Однак дослідники виявили там прямо протилежний процес: площа островів зростає, а мангрові ліси, що їх займають, відчувають надзвичайно швидке розширення. Про це пише The Sydney Morning Herald.
Австралійські вчені почали досліджувати цей район у 1928 році, тоді ж докладно зафіксувавши межі островів та їх розміри на карті. У 1970-х карти уточнили за допомогою детальної аерофотозйомки. Тепер дослідники використали ще й супутникові знімки. Підсумки виявилися дещо несподіваними.
«Особливо цікаво те, що безліч островів групи Ховік зростають, — зауважила Сара Гамільтон. — Більшість островів, які ми досліджували, здебільшого складено з дрібних уламків коралів. Хвилі виносять їх на береги острова, відкладаючи там. Ці коралові відкладення «винні» у зростанні островів. Додайте до цього мангрові ліси, <…> деякі з них наступають [на море] на п’ять-шість метрів на рік».
Дослідниця зазначає, що такі острови й утворилися таким чином. Спочатку на їхньому місці було море, потім уламки коралів (після смерті частина їх неминуче руйнується) хвилями виносило в ті самі точки мілководдя. Поступово «гірки уламків» стали височіти над водою, і тут їх колонізували мангри. Ці тропічні рослинні угруповання, що часто використовують «ходульні корені», поступово закріплюють і фіксують лінію берега, спрощуючи подальше розширення островів у подібних місцях. Адже раніше сильні шторми могли почати руйнування місцевих берегів, а після їх «фіксації» корінням це відбувається набагато менше.
Вчений зазначає, що, порівнявши карти 1928 року з аерофотозйомкою 1974-го та супутниковими знімками наших років, вона виявила серйозне збільшення їхньої площі — особливо швидке після 1974 року. Однак супутникові знімки можуть недостатньо точно фіксувати межі таких островів, оскільки мангрова рослинність часто ускладнює виявлення справжньої берегової лінії, особливо під час припливу, який заливає значну частину мангрових лісів. Щоб прояснити межі розширення, група Гамільтон задіяла дрони, що ведуть зйомку з малих висот і з високою точністю.
Оксана Рєпіна, яка брала участь у дослідженнях, зазначила: “Це місце — одне з найбільш різноманітних і знакових екосистем на Землі. Звичайно, заголовки ЗМІ зображують цей [великий Бар’єрний] риф як вмираючий або мертвий, але це надмірне спрощення… Давайте не будемо списувати риф з рахунків”.
Слід зазначити, що Великий Бар’єрний риф достовірно існував протягом останніх сотень тисяч років, включаючи період мікулінського міжльодовика. На його піку, близько 120 тисяч років тому, температури були на два градуси вищі за доіндустріальні значення наших днів, а рівень моря — на шість метрів вищий. Очевидно, Рєпіна близька до істини, тому скидати з рахунків риф у сьогоднішніх умовах, м’яко кажучи, рано.
Натхнення: naked-science.ru