Серед дивовижних природних пам’яток пустелі Наміб є й таке – ліс. Правда, подорожуючих зустрічають абсолютно екзотичні дерева – в іншому, як і все інше незвично в тутешніх пустельних пейзажах.
Ліс складається зі самотніх сагайдачних дерев. Це алоїдендрон дихотомічний, найбільше дерево пустелі Наміб і околиць — воно досягає у висоту 9-10 м. Еволюція відмінно пристосувала дерево до екстремальних природно-кліматичних умов. Товстий блискучий стовбур, що досягає в основі одного метра в діаметрі, закутаний у білувато-сіру кору, ніби покритою дитячою присипкою. Такий камуфляж відображає надмірні сонячні промені. На стовбурі ростуть майже вертикальні досить довгі голі гілки, кінчики яких вінчають розетки трикутних зубчастих листків. М’ясисте листя з воскоподібним нальотом і з зубчастим краєм здатні накопичувати вологу, яка потім економно витрачається протягом декількох місяців або навіть роки. Так рідко тут випадають опади. У період з червня по серпень колчанне дерево розквітає яскраво жовтим кольором, привертаючи увагу численних птахів та туристів.
В минулому місцеві жителі використовували видовбані гілки алое дихотомічного як сагайдаки для стріл (звідси йде назва дерева). А порожнистий стовбур ставав холодильником для зберігання води: вона не псувалася і мало нагрівалася. М’якоть листя, як і належить будь-якому алое, служить народним засобом від запалень і інфекцій.
Сьогодні, на думку деяких фахівців, потепління клімату впливає і на рослинність пустелі. Навіть алое всихають. Однак екологи з Кейптаунського університету спростовують подібні побоювання. Вони порівняли фотографії одних і тих же місць столітньої давності і сучасні й переконалися — майже кожне дерево (а живуть вони до 300 – 350 років) стоїть на своєму ділянці. І пеньки теж на місці. Мабуть, пеньки і старі повалені стовбури приймаються за свідоцтва кліматичного катаклізму.
Сагайдачний ліс є національним надбанням Намібії.
