Астрономам давно відомо про те, що на найдальшій околиці Сонячної системи ховається якийсь загадковий об’єкт. Команда дослідників припускає, що насправді це і не планета зовсім, а справжнісінька чорна діра, яка пам’ятає ще Великий Вибух.
На краю Сонячної системи невідомий астрономам об’єкт змінює траєкторії польоту рештків космічного льоду. Їх овальні орбіти завжди спрямовані в одну сторону і відхиляються на однаковий градус. Спочатку вчені вважали, що цей вплив якоїсь таємничої планети, яку вони охрестили «Планета Х» і «Планета №9». Однак нове дослідження припускає, що насправді гравітаційні спотворення викликає маленька чорна діра, що утворилася в результаті Великого вибуху.
Такі чорні діри називають первинними, і на сьогодні їх існування не було підтверджено офіційно. Однак у багатьох астрономів є всі підстави вважати, що наш Всесвіт буквально кишить ними. Якщо допустити їх існування, то первинні чорні діри й зовсім можуть скласти до 80% Всесвіту, яку астрономи поки не можуть побачити за допомогою приладів.
Звідки така впевненість? Вся справа гравітації, яка впливає на інші космічні тіла. Робота, опублікована на порталі arXiv, пропонує способи вистежування загадкової чорної діри. Все починається в поясі Койпера – хмарі крижаних осколків, яке знаходиться на самому краю нашої зоряної системи. Шість таких «космічних айсбергів» привернули увагу вчених тим, що їх орбіти відхиляються від початкового курсу, явно під впливом якогось джерела гравітації.
У 2016 році комп’ютерне та математичне моделювання дозволили скласти модель, згідно з якою стало зрозуміло, що маса даного об’єкта (будь то планета, чорна діра або що-небудь ще) приблизно в 10 разів перевершує масу Землі. В середньому його орбіта пролягає у 20 разів далі від Сонця, ніж орбіта Нептуна, тобто на один оборот має йти від 10 000 до 20 000 років (для порівняння, у Нептуна на це йде «всього» 248 років).
Костянтин Батигін і Майкл Браун, автори дослідження, припустили, що якщо мова все ж йде про планету, то сформувалася вона швидше за все так же, як і добре знайомі нам газові гіганти – Юпітер, Сатурн, Уран або Нептун. Спочатку утворилося тверде крижане ядро, яке поступово притягувало до себе все більше газу з космічного простору. Причиною ж аномального віддалення від Сонця міг послужити факт зближення з Юпітером або Сатурном. Підійшовши занадто близько, планета Х виявилася в підсумку відкинута на периферію, де вона і впливає на об’єкти з пояса Койпера.
На користь того, що насправді це не планета, а чорна діра, кажуть особливості викривлення світла, що проходить крізь область її передбачуваної локації. Якщо це одна діра, то її розмір не перевищує кулю для боулінгу, в той час, як маса перевищує масу Землі в десять разів. Можливо, що мова йде про кластер ще більш маленьких зірок, які разом утворюють єдину область гравітаційного спотворення.
Є і ще одна цікава теорія: планета Х насправді може бути планетою-мандрівником, яка прилетіла з глибокого космосу і захоплена гравітацією Сонця. Фактично, зараз в астрономів немає способів підтвердити або спростувати жодну з цих гіпотез. Однак вчені покладають надії на більш потужні й сучасні телескопи, багато з яких відправляться на орбіту Землі вже найближчим часом.
Натхнення: www.popmech.ru