Абсолютно фантастичний двигун викривлення, з теоретичної точки зору, цікавий тим, що принцип його роботи сам по собі не порушує ніяких законів фізики. Ось тільки для роботи такого пристрою будуть потрібні неіснуючі матеріали з неможливими властивостями – наприклад, негативною щільністю енергії. Однак німецький фізик уважно вивчив попередні наукові роботи на тему і знайшов хитру лазівку, яка дозволяє хоча б теоретично описати подібний спосіб пересування без використання екзотичних і аномальних матерій.
Практично будь-яка космічна фантастика в тій чи іншій формі описує способи переміщення швидше за швидкість світла – адже подорожі по тисячі років (в кращому випадку) до найближчої зірки виглядають неймовірно нудно. Але така відома на сьогодні реальність: відкриті досі закони фізики забороняють надсвітові польоти. Природно, вчені теж люди, і не всі з них задоволені таким станом справ. Тому існує безліч досліджень, спрямованих на пошук способів «обдурити» обмеження Загальної теорії відносності (ЗТВ).
З черговою небезуспішною спробою виступив німецький фізик Ерік Ленц (Erik Lentz) з Геттінгенського університету імені Георга-Августа (University of G?ttingen). Він оформив свої вельми багатообіцяючі умовиводи в наукову роботу, яку опублікував рецензованому журналі Classical and Quantum Gravity. І висновки, до яких Ленц прийшов, як мінімум заслуговують на увагу.
У своїй роботі Ленц пропонує нове оригінальне рішення рівнянь Ейнштейна для викривленого певним чином простору-часу. Фактично, на думку цього вченого, існує така конфігурація викривлень, при яких для їх створення не потрібна негативна енергія. У моделі Еріка простір-час утворює солітони – компактні стійкі поодинокі хвилі, що зберігають форму і постійну швидкість руху в нестійкому середовищі.
Правда, є нюанс: попри всю теоретичну реалістичність викладок, для створення такої хвилі все одно буде потрібно фантастичну кількість енергії. Фактично, щоб створити з солітону простору-часу стійкий міхур діаметром 100 метрів, буде потреба змінити в енергію масу трьох десятків Юпітерів. Але це все одно простіше, ніж придумати речовину з негативною щільністю енергії.
Ленц відзначає, що під час підготовки обчислень він уже знайшов кілька шляхів для підвищення ефективності моделі. А якщо врахувати інші наукові роботи на тему, можливо вдасться знизити кількість необхідної для створення такого міхура енергії на 30-60 порядків. Це буде наступним етапом досліджень молодого фізика.
«Лазівку» в існуючих фізичних моделях Ерік знайшов, вивчаючи кілька десятків вже опублікованих наукових статей, присвячених надсвітовому руху. Зокрема, його ідея з вигляду сильно нагадує знаменитий міхур Алькубьерре. На ділі схожість є, але вона полягає лише в принципі переміщення швидше за швидкість світла – переміщення космічного корабля в статичну область простору, яка рухається завдяки формуванню хвиль перед нею і за нею в просторі-часі. Відрізняється ж сам механізм створенням цих хвиль.
Може здатися, що подібні дослідження – марення божевільних вчених. Але це важлива область досліджень, що тестують обмеження відомих «теорій всього», головна з яких – ОТО. Незважаючи на безліч спірних ідей, такі дослідження отримують деяке фінансування, причому навіть для проведення практичних експериментів. У деяких з них вже спостерігалися ефекти, що вимагають пильного вивчення, оскільки вони не вписуються в передбачені наслідки теорії відносності.
Натхнення: naked-science.ru