Одне з найбільших за обсягом викинутого матеріалу вивержень в останні 10 тисяч років дав грецький вулкан Санторіні. Саме з ним довго пов’язували падіння першої високорозвиненої європейської цивілізації. Схоже, все було не так просто.
Виверження Санторіні стало найважливішою подією в Східному Середземномор’ї середини II тисячоліття до нашої ери. Але мінойську цивілізацію погубило не воно / ©7reasons.net
З початку XX століття археологи вважали, що мінойська цивілізація, що виникла на Криті і найближчих островах приблизно в середині IV тисячоліття до нашої ери, загинула через виверження вулкана, яке призвело до викиду великої кількості попелу, і через що послідували руйнівні цунамі. Сталося це близько 1500 року до нашої ери.
Місто Акротірі (на острові Тіра, де і вивергався вулкан Санторіні) виявилося повністю поховане під шаром попелу — за 1600 років до Помпей. А мінойські палаци на північному узбережжі Криту були знесені цунамі. На карті показані місця, з яких взяті дані для нового статистичного моделювання / ©Sturt W. Manning
Приблизно в 1970-х роках з’явилися результати радіовуглецевого аналізу зразків з Санторіні. Вони ввели хронологію, навколо якої вчені півстоліття вибудовували теорії, в хаос. Згідно з ними, виверження відбулося приблизно на сто років раніше.
Але це датування не дуже поєднувалося з результатами археологічних розкопок, які вперто свідчили: мінойська цивілізація цілком собі існувала це «спірне» століття. Тоді історики припустили, що виверженню допомогли люди: Крит і підлеглі йому острова завоювали мітенці, представники ахейських племен з материкової частини Греції.
Також дані радіовуглецевого аналізу погано поєднувалися з древніми деревними кільцями: останні показували, що похолодання в результаті виверження почалося ще раніше.
У журналі PLOS One вийшла робота професора Стерта Меннінга (Sturt Manning) з Корнелльського університету (США). Він пропонує своє знайомство з виверженням Санторіні – значно вужче, ніж у попередніх дослідженнях.
Менніг порахував, що радіовуглецевий аналіз в разі Санторіні не може вважатися цілком достовірним, оскільки вулканічні викиди вуглекислого газу могли забруднити викопні зразки нетиповим для поверхні Землі співвідношенням ізотопів вуглецю. І зовсім не зрозуміло, як можна врахувати це при дослідженні.
Автор роботи вирішив датувати цю подію за допомогою створеної ним нової статистичної моделі. У неї він включив не тільки результати радіовуглецевого і дендрохронологічного аналізів, але і дані по інших регіонах Егейського моря, за сотні кілометрів від Санторіні, які пережили наслідки цунамі, викликаних виверженням вулкана.
Крім того, він звернув увагу на важливість короткого, але чітко спостережуваного проміжку часу між залишенням міста Акротірі і самим виверженням і включив це раніше упущене обмеження в модель.
Під шаром попелу, що засипав Акротірі, археологи знайшли будівлі, кераміку, навіть фрески – але ніяких останків жертв виверження / ©wikipedia.org
Моделювання визначило найбільш ймовірний діапазон дат виверження: приблизно 1609-1560 роки до нашої ери (ймовірність — 95,4%) або навіть 1606-1589 роки до нашої ери (ймовірність — 68,3%).
Це час так званого другого перехідного періоду в історії Стародавнього Єгипту, коли гіксоси — династія ханаанського походження — контролювали Нижній Єгипет (Північну частину Єгипту). Відомо, що мінойці активно торгували з єгиптянами.
Нова хронологія, з одного боку, синхронізує цивілізації Східного Середземномор’я, з іншого — породжує масу нових питань. Наприклад, не цілком зрозуміло, як під попелом в Акротірі виявилися предмети, які історики відносять до Нового Єгипетського царства (період після другого перехідного, починається в 1550 році до нашої ери).
Також, якщо датування Меннінга вірне, то неясно, що ж зруйнувало мінойські палаци на Криті та інших островах, адже це сталося набагато пізніше.
Втім, автор роботи вважає, що результати його статистичного моделювання лише вказують напрямок, в якому варто працювати історикам.