Хребет в довгій шиї крилатих ящерів-аждархід додатково зміцнювався десятками «спиць», які відходили від нього, як від осі велосипедного колеса.
В кінці довгої ери динозаврів, між 100 і 66 мільйонами років тому, крилаті ящери (птерозаври) досягли своїх максимальних розмірів. У повітря підіймалися найбільші в історії Землі літаючі тварини — Кетцалькоатль і інші представники сімейства Azhdarchidae. Аждархіди з роду Alanqa, що жили на території нинішнього Марокко, досягали розмаху крил у вісім метрів.
Їх півтораметрова шия несла голову з досить важкими щелепами для полювання на рибу і дрібних сухопутних тварин. Як скелет шиї витримував цей вантаж і не ламався в польоті, полюванні й бойових сутичках, довгий час залишалося загадкою. Лише недавно команді британських палеонтологів на чолі з Девідом Мартілл (David Martill) вдалося знайти відповідь. Про це вони пишуть у статті, опублікованій в журналі iScience.
Автори досліджували скам’янілі останки аджархіди з відкладень Кимось Ким на кордоні Марокко й Алжиру, датовані віком майже 100 мільйонів років. Зразок відрізняється чудовим збереженням, і коли вчені використовували рентгенівську комп’ютерну томографію, вони змогли детально реконструювати його внутрішню 3D-структуру. Виявилося, що шия тварини була буквально нашпигована десятками кісткових трабекул — невеликих «спиць» діаметром близько міліметра.
Подібність зі спицями велосипедного колеса підсилює і розташування цих кісточок: вони розходяться від хребта — центральної осі шиї — в різних напрямках, перетинаючись один з одним. Тому вчені припустили, що трабекули могли надавати аналогічно спиці підтримуючі функції. І дійсно, математичне моделювання скелета шиї Alanqa підтвердило, що набір з 50 трабекул подвоює його міцність. Розрахунки показали, що завдяки такій будові ці аджархіди могли нести видобуток масою до 11 кілограмів.
Натхнення: naked-science.ru