Коли говорять про крейдо-палеогенове вимирання, часто згадують виверження, що сформували Деканські трапи. Деякі вчені вважають, що саме вулкани, а не астероїд, могли стати причиною загибелі всіх не пташиних динозаврів 66 мільйонів років тому. Міжнародна група дослідників вирушила до Індії, щоб прояснити роль деканських вивержень останньому масовому вимиранні. Результати роботи вчених опубліковані в журналі Science Advances.
Майже 66 мільйонів років тому наша планета пережила кліматичну катастрофу, через яку загинули не пташині динозаври, а також багато морських і літаючих рептилій. З лиця землі зникло приблизно 47 відсотків родів і до 75 відсотків видів тварин. В історію ця подія увійшла під назвою крейдо-палеогенове вимирання, або «останнє масове вимирання».
Період глобальних змін, що завершив мезозойську еру і поклав початок кайнозойської, за часом збігся з двома катастрофічними подіями, кожна з яких могла стати причиною апокаліптичного сценарію і привести до загибелі тварин.
Перша подія – падіння астероїда діаметром 10-15 кілометрів (астероїд багато вчених називають основною причиною крейдо-палеогенового вимирання). Саме він, як вважають дослідники, залишив величезний кратер Чиксулуб на півострові Юкатан. За розрахунками, потужність цього вибуху склала 100 мільйонів мегатонн.
Падіння викликало ударну хвилю, після чого почалися землетруси, пожежі, найпотужніші цунамі, в повітря викинуло велику кількість сірки, вуглецю і сажі. Все це закрило поверхню Землі від сонячних променів і призвело до похолодання — почалася довга «астероїдна зима». Через брак світла спершу загинули рослини, потім стали вмирати тварини, які ними харчувалися, і далі по харчовому ланцюгу.
Друга подія – численні виверження вулканів, які почалися біля межі крейдо-палеогенового вимирання і з періодичністю тривали протягом декількох мільйонів років, навіть деякий час після падіння астероїда.
Імовірно, через постійні викиди вулканічних газів відбулася зміна клімату, яка або безпосередньо викликала вимирання, або побічно до нього призвела. Лава, яка виливалася під час цих вивержень, породила Деканські трапи на території сучасної Індії — магматичні утворення, що займають площу 500 тисяч квадратних кілометрів і складені з базальту товщиною більше двох кілометрів.
- Загадкова хвороба в Нігерії
- Біля берегів Канади зафіксували рекордну хвилю-вбивцю
- У пустелі знайшли стародавнього кита: він може бути найважчою твариною на Землі
Вчені точно не знають, який саме фактор (астероїдний або вулканічний) міг спровокувати останнє масове вимирання. Деякі дослідники вважають, що досить було одних вивержень, щоб викликати загибель великої кількості видів, а астероїд тільки «добив» вже вмираючу екосистему.
Інші припускають, що роль вивержень вулканів у вимиранні не така очевидна — і вони, навпаки, принесли певну користь. У надрах цих вулканів досить довго відбувалася дегазація вуглекислого газу, яка викликала парниковий ефект (глобальне потепління), що триває протягом 300 тисяч років перед імпактною подією. Це допомогло “пом’якшити” кліматичні наслідки, що стали результатом падіння астероїда.
Щоб визначити динаміку вулканічної активності на межі крейди і палеогену, а також прояснити роль деканських вивержень в останньому масовому вимиранні, міжнародна команда геохіміків під керівництвом Сари Каллегаро з Університету Осло (Норвегія) вирушила до Індії. Вчених цікавила формація Західні Гати, яка являє собою зсунутий край плато Декан, де розташовані Деканські трапи.
Дослідники вивчили зразки лав з деканських формацій, що відносяться як до нижньої крейдо-палеогенової межі (тобто до падіння астероїда), так і до верхньої (після падіння). У зразках геохіміки знайшли сліди великих, але короткочасних викидів — продукти виверження, такі як вулканічний фтор і вулканічна сірка.
Потім вчені виміряли концентрацію фтору і сірки в 21 і 15 зразках відповідно і з’ясували, що вміст цих елементів в них сильно різниться. Наприклад, максимальний вміст фтору в матеріалах нижньої крейдо-палеогенової межі становив від 400 до 3000 частин на мільйон, а вже після падіння астероїда — від 40 до 250 частин на мільйон.
Що стосується сірки, то найвища її концентрація — до 1800 частин на мільйон — містилася в зразках, які були старше крейдо-палеогенової межі на 100 тисяч років (до падіння астероїда). У зразках більш пізнього періоду (вже після падіння астероїда) концентрація сірки була набагато нижчою — до 750 частин на мільйон. Це вказує на те, що до імпактної події вулканічні виверження відбувалися частіше і були могутніше, ніж після.
Зібравши воєдино всі отримані дані, автори роботи зробили висновок, що неодноразові і потужні сірчисті викиди могли викликати цілу серію короткочасних вулканічних зим на всій планеті ще за 300-400 тисяч років до падіння астероїда (інтенсивність похолодання в різних частинах різнилася). Ці зими хоча і були слабкіше “астероїдної зими”, все одно негативно вплинули на екосистему Землі. Стати причиною масового вимирання вони навряд чи могли.