Штучний інтелект (ШІ) постійно розвивається й ускладнюється. Тут, мабуть, варто відзначити, що ШІ – це не якийсь єдиний “мозок”, який вміє вирішувати багато різних завдань, а навпаки, набір програм, або штучних нейронних мереж, кожна з яких вчитися вирішувати тут чи іншу задачу. Так, один ШІ шукає планети, інший показує фокуси, третій пророкує майбутнє. Окремо цим “організмам” буде досить складно завоювати світ, хоча великий Стівен Хокінг стверджував протилежне.
Незважаючи на всі застереження, в тому числі в світі мистецтва, Антоніо Дамасіо (Antonio Damasio) і Кінгсон Мен (Kingson Man) з Університету Південної Каліфорнії впевнені, що настав час перейти на наступний рівень і спробувати наділити робота (потенційного носія ШІ) відчуттям, що йому загрожує небезпека, а також усвідомленням крихкості його “життя”.
Автор наукової статті нейробіолог Антоніо Дамасіо.
Фото Jean-Baptiste Huynh.
Експерти також запропонували спосіб отримати таку машину. Ідея вчених базується на понятті гомеостазу. Пояснимо, що воно описує здатність живих істот і різних популяцій живих організмів відтворювати себе, відновлювати втрачену рівновагу і протистояти деколи вельми агресивним умовам зовнішнього середовища.
Сюди відносяться і здатність змінювати теплообмін у відповідь на зміну температури, і вміння зберігати стабільний кров’яний тиск, і потреба у воді та їжі, а також багато інших аспектів існування.
Усвідомлення “розумними” машинами аналогічних особливостей свого внутрішнього стану рівносильно роботизованій версії почуттів, впевнені дослідники.
Але для чого ж так ризикувати і створювати роботів, настільки схожих на людину? Річ у тім, що машина, яка вимушена “замислюватися” про саморегуляцію, пояснюють автори, буде мати великі можливості для самовдосконалення.
Здатність і необхідність штучного інтелекту піклуватися про своє існування потенційно призведе до розвитку у нього навичок мислення і набагато більш швидкому формуванню того, що ми називаємо інтелектом.
Дамасіо і Мен вважають, що саме таким чином розвивалася і людська думка: необхідність підтримувати життєздатність організму вимагала постійного ускладнення мозку.
Тому зробивши роботів “небайдужими”, вчені отримають унікальні моделі для дослідження самої природи почуттів і свідомості.
Враховуючи значний прогрес технологій м’якої робототехніки і глибокого машинного навчання, ідея створення робота, який володіє почуттям самозбереження, не здається такою вже фантастичною.
На думку американських фахівців, якщо штучний інтелект в змозі використовувати такі вхідні дані, як дотик і тиск, його цілком можливо навчити ідентифікувати небезпеку, в тому числі, яка загрожує йому самому.
Вчені підкреслюють, що страх “перед лицем смерті” також допоможе машині краще справлятися із завданнями, для вирішення яких у неї немає готових рішень, тобто коли вона не була запрограмована для здійснення таких завдань (і тут мова йде вже, швидше, про еквівалент людської волі).
Однак якщо робот розвине подобу почуття власної вразливості, він почне діяти так, щоб мінімізувати можливі загрози своєму існуванню.
А це означає, що не за горами час, коли людині залишиться лише сподіватися, що “машинне” почуття самозбереження в кінцевому підсумку не обернеться проти творця (багатьом знайомий сюжет науково-фантастичного фільму “Термінатор” або знамениті твори видатного фантаста Айзека Азімова).
Втім, автори нової наукової статті поспішають запевнити, що їх пропозиція не повинна викликати приводів для занепокоєння. Вони обміркували подібний сценарій розвитку подій і наполягають на тому, що спроби прищепити роботам емоції призведуть до того, що у них з’явиться і співчуття до людей. А цього має бути достатньо для запобігання повстання машин.
При цьому розробка “людяного” штучного інтелекту – це найважливіший крок у розвитку ще більш корисних і складних роботизованих систем. Своєю кінцевою метою вчені бачать виробництво машин, які приймають рішення і керують власною поведінкою, керуючись подобою людських почуттів.