Різьблені знаки віком понад 40 000 років, які раніше вважали декоративними, можуть бути ранньою формою інформаційного запису, статистично подібною до найдавніших систем письма.
Лінгвіст Крістіан Бенц із Saarland University та археолог Єва Дуткевич із берлінського Museum fur Vor- und Fruhgeschichte проаналізували понад 3000 знаків, нанесених на 260 палеолітичних артефактів. Дослідження, підготовлене до публікації в журналі PNAS, застосовує методи кількісної лінгвістики та теорії інформації для оцінки структури цих символів.
Артефакти походять переважно з печер регіону Швабська Юра в Німеччині та датуються приблизно 34 000–45 000 роками тому. Серед них — знаменита фігурка мамонта з печери Фогельхерд, пластини зі слонової кістки з крапками та насічками, а також скульптура «Людина-лев». Усі вони мають повторювані послідовності ліній, хрестів, виїмок і точок, нанесених із високою регулярністю.
Замість спроб інтерпретувати значення символів дослідники зосередилися на їхній структурі: частоті появи знаків, передбачуваності їхніх послідовностей та інформаційній щільності (ентропії). Виявилося, що ці параметри не відповідають сучасному письму, яке передає мову, але статистично близькі до протоклинопису — ранньої системи облікових знаків Месопотамії IV тис. до н. е.
Повторювані серії на кшталт «хрест–хрест–хрест» або «лінія–лінія» свідчать не про фонетичний запис, а радше про структуроване кодування даних — можливо, лічбу, календарні цикли, маркування ресурсів або соціальні сигнали. Подібний принцип використовували найдавніші шумерські таблички, які ще не відображали усну мову, але вже фіксували інформацію.
Обчислювальний аналіз показав, що ентропія цих палеолітичних систем — тобто потенційна кількість інформації, яку вони могли передавати, — співмірна з ентропією протоклинописних записів. Це означає, що здатність людей створювати формалізовані знакові системи виникла задовго до появи власне письма.
Отримані результати відсувають витоки символічного «запису даних» на десятки тисячоліть у минуле й показують, що письмо було не раптовим винаходом, а пізнім етапом довгої еволюції людських систем кодування інформації. Ймовірно, такі переносні об’єкти слугували інструментами пам’яті, координації груп або обміну знаннями — функціями, які сьогодні виконують уже цифрові технології.