Винятково добре збережені скам’янілості едіакарського періоду демонструють несподівані механізми фосилізації м’якотілих організмів у пісковику та змінюють уявлення про ранню еволюцію складного життя.
Едіакарська біота визначається як «сукупність ранніх багатоклітинних організмів із м’яким тілом, що існували до кембрійського вибуху». Такі істоти зазвичай майже не зберігаються, особливо в пісковику. Проте зразки віком близько 570 мільйонів років зберегли дрібні морфологічні деталі. Це ставить під сумнів класичні уявлення про умови скам’яніння.
Доктор Лідія Тархан з Єльського університету зазначає: «Едіакарська біота має абсолютно дивний вигляд». Вона підкреслює, що організми демонструють трирадіальну симетрію та фрактальні структури. Їх важко вписати в традиційне «дерево життя». Водночас вони представляють важливу еволюційну фазу.
Ці організми існували незадовго до кембрійського вибуху. Подія означає «різке зростання різноманіття та складності тварин». Сучасні дані підтримують концепцію «довгого запалу», а не раптового виникнення складного життя. Едіакарська біота є ключовою ланкою цього процесу.
Дослідження, опубліковане в журналі Geology, використало аналіз «ізотопів літію» для реконструкції умов збереження. Команда вивчала зразки з Ньюфаундленду та північно-західної Канади. Мета полягала у визначенні ролі глинистих мінералів. Було з’ясовано, що осади містили детритні глини.
Ці частинки стали основою для формування автогенних глин безпосередньо на морському дні. Вони діяли як «мінеральний цемент», закріплюючи піщані зерна. Саме цей процес зберіг контури м’яких тіл. Отже, вирішальним чинником була хімія середовища, а не будова організмів.
Тархан підкреслює: «Надзвичайно важливо з’ясувати механізми виняткової фосилізації». Результати допомагають точніше інтерпретувати давні екосистеми. Вони також уточнюють причини появи й зникнення едіакарської біоти. Це поглиблює розуміння одного з ключових етапів історії життя на Землі.