Науковці з Канади в експерименті показали, що чуйні носи собак-помічників здатні “відчути” ознаки стресового стану у людей з посттравматичним розладом у запаху їхнього дихання.
Нюх – основний і найрозвиненіший орган чуття собак. Здатність розпізнавати запахи у наших чотириногих друзів у 10-100 тисяч разів краща, ніж у середньостатистичної людини. Дослідники вивчають можливості застосування гострого нюху псів у біомедичних цілях. Наприклад, раніше проводили експерименти з виявлення собаками різних захворювань людини, зокрема ракових, вірусних і паразитичних.
Також собаки вміють відчувати наближення небезпечних для життя людей станів. Вловивши зміни в запаху, навчена тварина заздалегідь попереджає господаря про напад епілепсії або гіпоглікемію (падіння рівня глюкози в крові).
Канадські фахівці в галузі психології та нейронаук з Університету Далхаузі припустили, що так само пси зможуть допомагати тим, хто страждає на посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Цей стан розвивається у тих, хто пережив подію, що травмує психіку, – шок, сильний переляк або небезпеку – приблизно у 25-35 відсотках випадків. Також він поширений серед учасників військових дій. Вважається, що загалом у популяції ПТСР зустрічається у 7-10 відсотків людей.
Один із частих симптомів посттравматичного розладу – повторювані переживання травмувальних подій, або флешбеки, які можуть супроводжуватися впаданням у ступор або панічними атаками. На думку вчених, собаки могли б переривати подібні напади або навіть попереджати про них, реагуючи на стресові маркери в диханні людини.
Щоб перевірити, наскільки це реально, дослідники організували серію експериментів. Їхні результати опублікував журнал Frontiers in Allergy.
З 25 потенційних собак-кандидатів вдалося відібрати тільки двох відповідних. Досить підготовленими і мотивованими, щоб пройти експеримент до кінця, виявилися золотистий ретривер Айві і помісь німецької вівчарки і бельгійського малінуа на прізвисько Келлі (обидві – самки віком п’ять-шість років і три-чотири роки на момент проведення дослідів).
- Тривимірна карта показує, як білок захищає органи від токсинів
- Американський мільярдер заплатив за вічне життя 10 тисяч доларів
- Як мікробіом кишечника дозволяє імітувати відчуття насичення
З людського боку донорами запахів стали 26 учасників іншого дослідження, в якому вивчали нейрокогнітивні механізми, що відповідають за зв’язок між психологічною травмою і вживанням канабісу. Серед добровольців 14 осіб, близько 54 відсотків, відповідали діагностичним вимогам для ПТСР.
Зразки запахів для експериментів отримали за допомогою лицьових масок. Одні, контрольні, маски донори одягали та носили в спокійному стані, а в інших, які стали цільовими зразками, добровольці перебували під час сеансів, де їм нагадували про пережиті травми. Також учасники заповнювали анкети про рівень стресу та свої емоції.
Даючи собакам обнюхувати по два шматочки лицьових масок, тварин спочатку натренували відрізняти цільовий запах від контрольного і вказувати на перший умовленим сигналом. На цьому етапі собаки показали точність виявлення зразків, отриманих у стресовому стані, на рівні 90 відсотків.
У другій серії дослідів обнюхувати давали вже по одному зразку за раз. Після його вивчення собаки мали подати знак, якщо визначали цільовий запах. Вищу точність у 81 відсоток тут показала Келлі, а результат Айві становив 74 відсотки.
Зіставивши досягнення собак з анкетами, в яких добровольці описували емоції, дослідники з’ясували, що одна з них реагувала на тривожний стан, а інша – на прояви сорому. Учені припустили, що нюх Айві міг “налаштуватися” на гормони, пов’язані із симпато-адрено-медулярними реакціями, один із яких – адреналін. Келлі ж уловлювала запах гормонів гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковозалозної осі на кшталт кортизолу.
За словами авторів роботи, це важливо, оскільки для попередження про ранні симптоми ПТСР необхідна чутливість нюху до гормонів першої групи. Вчені мають намір провести додаткові експерименти, щоб підтвердити припущення.
Якщо дослідникам вдасться задумане, їхні результати можуть знайти серйозне медичне застосування в терапії хворих із посттравматичним розладом. Однак з огляду на те, що лише дві з 25 собак виявилися досить придатними для подібних завдань, пошук кадрів для такого методу буде непростим.