Палеонтологи з Аргентини та Уругваю виявили на острові Сеймур біля берегів Антарктиди кінцеві фаланги двох пальців стопи, що належали стокілограмовому нелітаючому птаху з вимерлого сімейства фороракосів.
Вік знахідки склав близько 50 мільйонів років, що відповідає ранньому еоцену. Як зазначається в статті для журналу Palaeontologia Electronica, це найдавніші відомі останки фороракоса – і перші, знайдені в Антарктиді. Судячи з усього, стародавній птах полював на дрібних і середньорозмірних ссавців і займав в антарктичних екосистемах того часу нішу верховного хижака.
Протягом більшої частини кайнозою Південна Америка перебувала в ізоляції від інших континентів, через що тут довгий час були відсутні плацентарні хижаки. Їхні ніші тут займали представники інших груп, наприклад, споріднені сумчастим спарассодонти (Sparassodonta), включно зі славнозвісними тілакосмілами (Thylacosmilus), а також наземні крокодили собікозухії (Sebecosuchia).
Однак найбільшого успіху серед південноамериканських хижаків домоглися великі нелітаючі птахи фороракоси (Phorusrhacidae), споріднені з нині живими каріамами (Cariamidae). Ці пернаті з’явилися не пізніше середнього еоцену і дали початок щонайменше 18 видам, найбільші з яких володіли черепами розміром з кінський, досягали триметрової висоти і важили до ста кілограмів. Деякі з них після утворення Панамського перешийка навіть розселилися в Північну Америку. Проте близько двох мільйонів років тому фороракоси зникли (принаймні великі форми; дрібні ж могли протриматися до кінця плейстоцену).
- В Уганді в національному парку жорстоко вбили левів
- У Тунісі тисячі автомобілів потрапили у снігову пастку
- Археологи подовжили вік архаїчних людей із пам’ятки Дінцунь
Палеонтологи Кароліна Акоста Оспіталече (Carolina Acosta Hospitaleche) з Музею Ла-Плати і Вашингтон Джонс (Washington Jones) з Національного музею природної історії в Монтевідео виявили перші достовірні свідчення того, що, окрім Південної та Північної Америк, фороракоси могли населяти ще один континент – Антарктиду. У центрі уваги дослідників опинилися вигнуті дистальні фаланги двох пальців стопи, які належали великому птаху і були виявлені на формації Ла-Месета на острові Сеймур біля берегів Антарктичного півострова. Їхній вік становив 56-47,8 мільйона років.
Порівнявши зразки з фалангами пальців 15 сучасних і вимерлих видів птахів, Акоста Оспіталече і Джонс дійшли висновку, що їхнім власником був представник загону каріамоподібних (Cariamiformes), з високою ймовірністю – фороракос двометрового зросту, що важив близько ста кілограмів. Оскільки від цього хижака залишилися лише два фрагменти кісток, офіційної наукової назви він поки що не отримав.
Як і інші фороракоси, літати він не міг, вів наземний спосіб життя і полював на дрібних і середніх хребетних, наприклад, сумчастих, неповнозубих і південноамериканських копитних, а також поїдав падаль. На думку дослідників, цей птах був здатен вбивати навіть жертв вагою з себе. Ймовірно, фороракос з острова Сеймур завдяки своїм значним габаритам посідав в екосистемах еоценової Антарктиди (яка тоді була вкрита вологими лісами з хвойних дерев і південних буків) нішу верховного хижака. Конкуренцію йому могли скласти тільки хижі ссавці середніх розмірів, наприклад, спарассодонти (втім, в еоценових відкладеннях Антарктиди і навколишніх островів поки знайдені лише передбачувані відбитки лап таких тварин).
Антарктичний фороракос став найдавнішим відомим представником свого сімейства. Як підкреслюють автори, їхнє відкриття проливає додаткове світло на ранні етапи еволюції цієї групи птахів. Наприклад, раніше вважалося, що фороракоси досягли гігантських розмірів лише в пізньому олігоцені або ранньому міоцені. Однак, схоже, що в Антарктиді, куди вони прийшли з Південної Америки сухопутним мостом, це сталося набагато раніше, вже в еоцені. Можливо, місцеві фороракоси збільшилися в розмірах у відповідь на місцевий клімат, який у ті часи був досить прохолодним і нагадував сучасний новозеландський.
Цікаві факти про еоцен
Еоцен — це геологічний період, який тривав приблизно від 56 до 33,9 мільйона років тому, належачи до раннього Третинного періоду (Палеогену). Цей час відзначався значними змінами в кліматі, флорі та фауні планети. Ось декілька цікавих фактів про еоцен:
- Кліматичні умови: Еоцен характеризувався одними з найтепліших умов за останні 65 мільйонів років, особливо під час так званого Максимуму теплового імпульсу Палеоцену-Еоцену (PETM), коли середні температури глобально підвищилися на 5-8°C.
- Розвиток рослинності: У цей період з’явилися й розвинулися багато сучасних родин рослин. Ліси, що домінували в еоцені, були багатшими та різноманітнішими, включаючи тропічні ліси, які росли в зонах, які зараз є помірними.
- Формування Гімалаїв: Колізія Індійської плити з Євразійською, яка почалася в еоцен, призвела до формування Гімалаїв, одного з найбільших гірських ланцюгів у світі.
- Зміни у складі морських екосистем: Еоцен свідчить про розвиток сучасних типів морських екосистем, з появою багатьох груп китоподібних, включаючи перших предків сучасних китів і дельфінів.
- З’явлення та розвиток ссавців: Після вимирання динозаврів у кінці Крейдяного періоду, еоцен був часом, коли ссавці швидко еволюціонували та розповсюджувалися. З’явилися ранні форми багатьох сучасних орденів, включаючи коней, китоподібних, і приматів.
- Поява перших приматів: Вважається, що саме в еоцені з’явилися й почали розвиватися перші примати, предки сучасних мавп та людей.
- Зміни в морях: Еоцен відзначався значними змінами у складі та розподілі морських організмів, зокрема з розвитком глибоководних холодноводних течій, які сприяли розвитку планктону та інших форм морського життя.
Цікаво, що події еоцену мають велике значення для розуміння сучасної біодиверсифікації та кліматичних змін.