Свідомість може бути не результатом виконання коду, а наслідком того, як саме фізично відбуваються обчислення в живому мозку.
Дискусії про природу свідомості тривалий час коливалися між двома крайнощами. «Обчислювальний функціоналізм» трактують як «ідею, що розум виникає з правильно організованої обробки інформації незалежно від носія». Йому протистоїть «біологічний натуралізм», який вважає свідомість невіддільною від живої тканини. Обидва підходи пояснюють лише частину картини.
Автори нового дослідження пропонують «біологічний обчислювальний підхід», тобто «уявлення про мозок як фізичну систему, де обчислення і матерія є нерозривними». Вони стверджують, що класична модель обчислень погано відповідає реальній роботі мозку. Аналогія з комп’ютером фон Неймана вводить в оману. Мозок не запускає програму — він сам є процесом.
Першою ключовою рисою такого обчислення є гібридність. Нейрони працюють через імпульси та події. Водночас усе відбувається в безперервних фізичних середовищах. Це електричні поля, іонні потоки, хімічні градієнти. Мозок не є ані цифровим, ані аналоговим.
Друга риса — нерозривність за масштабами. У мозку немає чіткої межі між «апаратним» і «програмним» рівнями. Іонні канали, дендрити, нейронні мережі та вся динаміка мозку взаємодіють одночасно. Зміна фізичної реалізації змінює саме обчислення. Алгоритм не існує окремо від матерії.
Третім чинником є енергія. «Метаболічні обмеження» визначають як «жорсткі межі споживання енергії, в яких працює мозок». Вони формують те, як мозок навчається і що може стабільно представляти. Зв’язок між рівнями не є зайвою складністю. Це спосіб енергетичної оптимізації.
Звідси випливає радикальний висновок. У мозку обчислення — це не маніпуляція символами. Алгоритм є фізичною системою. Мозок не виконує програму. Він обчислює, розгортаючись у часі як матеріальний процес.
Цей підхід також оголює межі сучасного штучного інтелекту. Навіть найпотужніші системи імітують функції. Вони працюють на цифровій архітектурі, створеній для іншого типу обчислень. На відміну від цього, мозок використовує безперервні поля, локальні осциляції та емерджентні взаємодії як базові обчислювальні елементи.
Автори не стверджують, що свідомість можлива лише в біології. Ключове питання інше. Чи здатна система реалізувати правильний тип обчислень. Це мають бути гібридні, багатомасштабні та енергетично обмежені процеси. Матеріал може бути іншим. Принцип — ні.
Такий погляд змінює мету створення штучного розуму. Недостатньо запитувати, який алгоритм запускати. Потрібно питати, яка фізична система має існувати, щоб обчислення були її внутрішньою властивістю. Саме тут проходить межа між симуляцією розуму та його можливим виникненням.