Астрономи уважно вивчили дані зонда “Кассіні” і з’ясували, що небесне тіло, яке вважалося неживим насправді містить рідку воду, але відмінно маскує цей факт.
У нормі планети або супутники, що мають великі водні океани, неминуче видають їх наявність зовнішніми ознаками. Наприклад, на Європі, супутнику Юпітера, практично немає слідів древніх кратерів: кріовулканізм і зрушення поверхневих льодів, викликані теплом від внутрішнього океану, як би «вирівнюють» зовнішню оболонку Європи з часом. На поверхні карликової планети Церера в головному поясі астероїдів взагалі є сліди викидів солоної води. Тому традиційно вважалося, що ті небесні тіла, у яких на поверхні немає тріщин, слідів викиду водяної пари або є сліди давнього астероїдного бомбардування, не можуть мати внутрішній океан.
Схоже, тепер вчені знайшли виключення з цього правила. У даних зонда “Кассіні” вдалося виявити відомості про легкі коливання осі обертання Мімаса — супутника Сатурна — під час його шляху навколо планети-господині.
Мімас іноді жартома називають “Зіркою смерті” через величезний кратер Гершеля діаметром 135 кілометрів. Він нагадує западину на бойовій станції “Зірка Смерті” з відомого кінофільму, але є відмінності. При висоті стінок кратера в п’ять кілометрів і максимальної його глибині в десять кілометрів в центрі є «гора» висотою в шість кілометрів, а у «Зірки Смерті» в кіно такого піднесення не було. Діаметр супутника – 396 кілометрів, і питання про те, що з його орбітальними параметрами щось не так, виникло кілька років тому, коли перші аналізи даних «Кассіні» показали його дивні коливання.
Проте за розрахунками виходило, що наявність рідкого океану там як би виключено. Щоб підтримувати воду рідкою всередині супутника, її повинна розігрівати потужна приливна деформація від впливу гравітації Сатурна. Але в цьому випадку потужні приливні сили повинні були періодично деформувати поверхню Мімаса, вирівнюючи її. А значить, стародавні нерівності типу кратера там будуть неможливі.
- Невеликі пилові бурі сприяють висиханню Марса
- Дослідження: місія на Марсі повинна тривати не довше чотирьох років
- The largest star in the Milky Way is slowly dying: astronomers are watching it
Дослідники з Південно-Західного дослідницького інституту (США) спробували перерахувати дані зонда, щоб перевірити, чи можлива ситуація, коли приливний вплив від Сатурна досить сильний, щоб підтримати всередині Мімаса океан, але недостатньо сильний, щоб тримати його поверхню «молодою» і рівною.
Виявилося, при товщині зовнішньої льодової оболонки від 20 до 32 кілометрів приливної взаємодії дійсно не вистачить для згладжування ударних кратерів. При цьому всередині тіла буде досить тепло, щоб внутрішні 300 кілометрів Мімаса були в основному заповнені солоною водою.
Важливість відкриття не тільки в тому, що порівняно теплий внутрішній океан означає можливість життя всередині цього досить невеликого супутника. Важливо і те, що тіл таких розмірів в Сонячній системі багато і в інших місцях: наприклад, супутники Урану в цьому випадку теж можуть претендувати на «океанський» статус і потенційну населеність. Через велике віддалення до них точно з’ясувати коливання їх орбіт з Землі не можна, але майбутні космічні місії здатні прояснити орбітальні параметри цих тіл і дати відповідь на питання про наявність там океанів.