Американські вчені з Гарвардського та Бостонського університетів зробили захоплююче відкриття щодо кліматичної історії Землі. Їхнє дослідження, опубліковане в журналі “Nature Astronomy”, припускає, що приблизно 2 мільйони років тому щільна хмара міжзоряного газу і пилу огорнула Сонячну систему, що призвело до різкого похолодання на Землі. Ця нова теорія дає переконливе пояснення давнього льодовикового періоду, підкріплене як комп’ютерним моделюванням, так і даними ізотопного аналізу.
Команда дослідників припускає, що ця щільна ділянка міжзоряного матеріалу була достатньо великою, щоб заблокувати значну частину сонячної енергії, яка не потрапляла на Землю. Коли Сонячна система рухалася крізь цю хмару, зменшення сонячної радіації призвело до різкого падіння температури на нашій планеті, що стало початком тривалого періоду льодовикових умов.
Центральне місце в їхніх висновках посідає роль геліосфери – величезної бульбашки плазми, породженої Сонцем, яка простягається далеко за межі орбіти Плутона. Геліосфера діє як захисний щит для Сонячної системи, відхиляючи шкідливе космічне випромінювання і галактичні промені, які в іншому випадку могли б пошкодити ДНК живих організмів. Вчені припустили, що щільна міжзоряна хмара стискає геліосферу, зменшуючи її захисну здатність і дозволяючи більшій кількості космічного випромінювання досягати Землі.
Щоб перевірити свою гіпотезу, дослідники провели масштабне комп’ютерне моделювання. Ці симуляції продемонстрували, що щільна хмара міжзоряного пилу дійсно могла спричинити значне охолодження Землі, потенційно викликавши льодовиковий період тривалістю від кількох сотень тисяч до мільйона років. Таке похолодання було б результатом комбінованого впливу зменшення сонячної радіації та збільшення космічного випромінювання, що проникає в стиснуту геліосферу.
Підтвердженням цієї теорії є виявлення підвищених концентрацій ізотопів, таких як залізо-60 і плутоній-244, в антарктичних крижаних кернах і місячних зразках, що датуються приблизно 2 мільйонами років тому. Ці важкі радіоактивні елементи зазвичай утворюються при вибухах наднових зірок і поширюються в космосі. Присутність цих ізотопів у кількості, вищій за норму, свідчить про те, що приблизно в той час Земля пережила сплеск космічного матеріалу, що узгоджується з гіпотезою дослідників про стиснення геліосфери і збільшення впливу космічного випромінювання.
Залізо-60 і плутоній-244 слугують важливими маркерами, оскільки вони нечасто зустрічаються на Землі і, ймовірно, походять з позаземних джерел. Їх підвищений рівень вказує на те, що без звичайної захисної сили геліосфери більша кількість цих частинок досягла поверхні Землі, що збігається з передбачуваним періодом похолодання.