Вчені та філософи давно роздумували над тим, як може здатися, що час випаровується за мить ока або тягнеться нескінченно, залежно від події. Нове дослідження точно визначило одну частину мозку, де відбувається подібне спотворення сприйняття — принаймні у гризунів.
У тестах на щурах дослідники з Оксфордського університету та Університетського коледжу Лондона у Великобританії, а також Фонду Шампалімо в Португалії виявили, що уповільнення або прискорення активності в цій області мозку впливає на здатність тварин оцінювати час.
Експерименти були зосереджені на глибокій частині мозку, яка називається смугастим тілом та пов’язана з плануванням рухів і дій, а також з прийняттям рішень. Невеликі зміни температури використовувалися для налаштування нервової активності смугастого тіла.
“Ми думали, що температура може бути ідеальною, оскільки вона потенційно дозволить нам змінити швидкість нейронної динаміки, не порушуючи її структуру”, — додав він.
Дослідники використовували імплантати для нагрівання або охолодження мозку щурів. Аналіз під анестезією показав, що активність смугастого тіла головного мозку прискорюється при підвищенні температури і сповільнюється при її зниженні. Коли щури були у свідомості, ті ж самі зміни температури і мозкової активності відображалися в зміненому сприйнятті часу в лабораторних експериментах. Тепліше і швидше смугасте тіло означало, що час протікав повільніше; більш прохолодне і повільне означав, що час йшов швидше.
Однак зміни температури (і подальші зміни в структурі мозку) не впливали на швидкість, з якою рухалися щури, а лише на швидкість, з якою вони вирішили почати рух. Здається, що за сприйняття того, як швидко проходить час і як швидко потрібно здійснювати рухи, відповідають дві різні частини мозку.
Іншими словами, смугасте тіло визначає, коли потрібно замахнутися тенісною ракеткою, а інша область мозку відповідає за швидкість фактичного замаху. Дослідники кажуть, що цією іншою областю може бути мозочок, область, пов’язана з руховим контролем та координацією.
Попередні дані МРТ свідчать про те, що базальні ганглії також беруть участь у хронометражі у людей, але знадобиться набагато більше досліджень, щоб побачити, як саме це проявляється у різних видів.
Сприйняття часу дуже важливо, і коли наше відчуття часу порушено, як, наприклад, при хворобі Паркінсона, це впливає на рух і сприйняття. Дослідження проливає більше світла на механізми внутрішнього мозку ссавців.