Фізичні та хімічні властивості морської води не однорідні. Вони залежать від географічної широти, глибини, близькості до берега. Приблизно 3,5% морської води – це розчинені в ній домішки, а решта 96,5% – це чиста вода. Хімічний склад води залежить від ерозії скельних порід, вулканічної активності та атмосферного газообміну, а також від метаболізму і продуктів виділення живуть в ній організмів, і, крім того, від дощів.
Живильні елементи
У Британській енциклопедії сказано багато цікавого про Великий Океані, який покриває основну частину поверхні Землі. У тому числі і про тих істот, які живуть в морських водах, навіть у тих їх шарах, де ніколи не буває денного світла.
Крім вуглецю, необхідного для живих організмів поживного елемента, морська вода містить азот і фосфор. Ці елементи містяться в морській воді в незначних кількостях і часто служать обмежувачами органічних циклів океану. Концентрація фосфору й азоту в фотичній зоні, куди проникає сонячне світло, невелика, оскільки ці елементи швидко засвоюються морськими організмами. Найбільша концентрація цих поживних елементів – на глибині нижче 500 метрів. Справа в тому, що на настільки великих глибинах мешкає не так багато організмів.
Інші важливі елементи, що містяться в морській воді – кремній і кальцій, який важливий для формування скелетів риб і коралів.
Хімічний склад атмосфери теж робить свій вплив на океан. Приміром, двоокис вуглецю (вуглекислий газ) вбирається океаном і в атмосферу виділяється кисень, вироблений морськими рослинами. Населеність океану теж впливає на хімічний склад його вод. Наприклад, токсини можуть розподілятися по океану у відносно безпечній концентрації.
Мешканці океанічних вод
Фізичні та хімічні властивості морської води роблять величезний вплив на живучих в ній організмів. Наприклад, морська вода є в’язкою для малих організмів, розміром менше 1 міліметра, таких як інфузорії, але не є такою, наприклад, для порівняно великого тунця.
Морські організми мають ряд унікальних фізіологічних і морфологічних властивостей, що дозволяють їм мешкати в океані. Антарктична риба нототенія може жити в холодній воді (-2 градуси за Цельсієм), завдяки протеїнам у своїй крові, що виконує функцію антифризу.
Багато організмів здатні триматися на плаву завдяки виділеним ними газам: прикладом тому можуть служити головоногі. Це ж завдання виконують спеціальні бульбашки у деяких риб. Інші ж організми використовують для цього ліпіди, щільність яких нижча, ніж у води.
Деякі морські живі істоти – особливо це стосується мешканців афотичної зони, куди сонячне світло не проникає – здатні виділяти світло, що привертає здобич. Мешканці дисфотичної (сутінкової) зони, такі як риби-топірці, генерують світло за допомогою спеціальних органів, званих фотофорами. Це світло спотворює обриси їхніх тіл і дозволяє врятуватися від хижака, який нездатний їх знайти.
Багато мешканців моря здатні за допомогою спеціальних органів на великих відстанях вловлювати вібрації звуку у воді. Деякі риби володіють чутливими бічними лініями, здатними відчувати здобич. Кити мають орган, який проводить звуки і зветься Мелон («кавун»). За допомогою цих звуків найбільші з мешканців нашої планети спілкуються між собою.
Морські мешканці розрізняються ступенем переносимості зміни ступеня солоності води: організми, що володіють низькою переносимістю зміни солоності називають стеногалінні (пристосованими до в’язкої зони солоності). Ті організми, які пристосовуються до різних рівнів вмісту солі в морській воді, називаються евригалінні (виносять різну солоність). Евригалінні організми також досить легко переносять зміни температури.
Існують також водні мешканці, що переміщаються між солоними і прісними водами. Це, наприклад, лосось і вугор. Вони здатні регулювати свій баланс, викидаючи зі себе надлишки солі або, навпаки, утримуючи морську сіль у собі. Морські мешканці сильно відрізняються один від одного формою тіла.