Стрімке обміління Середземного моря кілька мільйонів років тому знизило тиск земної кори в регіоні, через що вивергалися вулкани вдвічі частіше й інтенсивніше.
П’ять мільйонів років тому закінчився найбільш нестабільний період в історії Середземного моря, що тривав мільйони років, – Мессинський пік солоності. За цей час море встигло повністю висохнути і знову наповнитися водою вісім разів. У найсухіші періоди територія, тепер прихована під водою, являла собою гігантський солончак, можливо, з трьома-чотирма великими озерами.
Почалося все через геологічну активність в районі мілководної протоки, яка відділяла Середземне море від Атлантики до утворення Гібралтару. Дно протоки піднялося вище рівня моря, і останнє виявилося відрізаним від Світового океану. Середземне море повільно (протягом тисяч років) міліло і випаровувалося. Річковий стік не компенсував випаровування.
Біла лінія – сучасне узбережжі Середземного моря. Червоні пунсони – вулканічно активні райони. Розмір пунсона показує, наскільки активність вулканів в даному районі в мессинський пік солоності відрізнялася від розрахункової.
Вода йшла, і тиск на земну кору значно слабшав. Це, згідно з припущенням геофізиків з Женевського університету, могло стимулювати викид магми на поверхню. Вчені доводять, що різке і значне (в абсолютних показниках) зниження рівня моря могло бути причиною підвищеної вулканічної активності в Середземномор’ї. Вулкани цього регіону вивергалися тоді майже вдвічі частіше, ніж можна припустити
Створена вченими математична модель показує, як зміна водного навантаження змінює тиск гірських порід на канали, якими магма піднімається до поверхні. Колеги швейцарських геофізиків відзначають, що дослідження пропонує новий погляд на взаємозв’язок між кліматичними та геологічними процесами.