Втрата близької людини спричиняє не лише психологічну травму, а й може негативно позначатися на фізичному здоров’ї, підвищуючи ризик серцево-судинних захворювань та деменції. Американські вчені досліджували, як це пов’язано, використовуючи методи науки про старіння.
Існує два основні механізми, які можуть діяти під час переживання втрати: позбавлення матеріальних і соціальних благ та психологічне потрясіння. Обидва механізми можуть призводити до проблем зі здоров’ям, зокрема через економічні причини.
Вчені з кількох наукових організацій під керівництвом Елісон Еайлло з Колумбійського університету проаналізували дані Національного багаторічного дослідження Add Health. Дослідження почалося в 1994-1995 роках шляхом анкетування школярів і пройшло п’ять етапів опитувань, останній з яких відбувся в 2016-2018 роках, охопивши 12 300 осіб, частина з яких здала аналізи крові.
З 2018 по 2024 рік дослідники складали епігенетичні профілі та налаштовували “епігенетичний годинник” для відліку біологічного віку, використовуючи аналізи крові. Вони розробили чотири варіанти, включно з методом оцінки швидкості старіння. Дослідження включало дані про смерть близьких, вік, етнос, стать, добробут, розмір сім’ї, освіту і статус курця батьків.
Для аналізу даних використовували модель на основі лінійної регресії, щоб передбачити зв’язок між числом втрат і параметрами біологічного віку.
Згідно з результатами, опублікованими в журналі JAMA Network Open, прискорене біологічне старіння є основним механізмом, через який горе від втрати впливає на здоров’я і смертність. Серед учасників віком від 33 до 44 років втрати означали більший біологічний вік і прискорене старіння. Чим більше смертей переживала людина, тим швидше вона старіла. Проте не всі “годинники” показали пряму залежність.
Ще одна цікава деталь: чим у старшому віці людина переживала втрату близького, тим більший епігенетичний відбиток залишався. Вчені не змогли пояснити цей парадокс, але зазначили, що втрати можуть прискорювати біологічний вік навіть у першій половині життя. Це може спричинити більш ранній розвиток хронічних хвороб і підвищити ризик смертності, що вказує на необхідність соціальної підтримки для зниження цього ефекту.