В опублікованій статті журналу Nature французькі науковці представили результати свого масштабного дослідження геному кішок. Їхня мета полягала в тому, щоб простежити шляхи розселення домашніх кішок по світу.
Дослідники з Інституту імені Жака Моно в Парижі вивчили ДНК 209 стародавніх кішок, зібраних з 30 археологічних місць у Європі, Африці та Близькому Сході, які датуються різними періодами від 15 тисяч років тому до кінця XVIII століття.
У своєму дослідженні вчені виходили з того, що процес одомашнення кішок розпочався 15 тисяч років тому на Близькому Сході та в Єгипті. Вони виявили два ключові етапи, що сприяли поширенню кішок по всьому світу. Перший етап був пов’язаний з розповсюдженням сільського господарства в Східному Середземномор’ї. Кішки подорожували разом з фермерами, захищаючи запаси зерна та інші сільськогосподарські культури від гризунів.
Через кілька тисячоліть в Європі з’явилися кішки «другої хвилі», яких сюди привезли мореплавці, зокрема скандинавські вікінги, які робили набіги на тепліші землі. Кішки стали невід’ємною частиною морських подорожей, оскільки на кораблях вони допомагали боротися з пацюками. Цю теорію підтверджує аналіз ДНК кішок, знайдених у вікінгських похованнях VIII—XI століть на території сучасної Німеччини.