Художники, письменники, актори і режисери відрізняються від інших людей умінням користуватися тими ділянками головного мозку, від яких залежить робота «уяви». Дослідникам з університету в штаті Нью-Гемпшир, здається, вдалося зрозуміти, що відбувається, коли ми відпускаємо на волю уяву, і що обмежує здатність уявити собі віддалені від нас варіанти ситуацій.
Діти у віці п’яти років придумують собі вигаданих друзів, підлітки намагаються уявити собі, як буде виглядати їх кохана, а дорослі люди планують добитися успіхів в роботі, купити будинок або податися в подорож по світу. Уява — це здатність, якою ми володіємо і використовуємо в нашому повсякденному житті. Але коли ми намагаємося уявити собі ситуацію, яка буде далека від нашої реальності з точки зору часу і простору, — може бути, світ в 2500 році, або яким буде життя на Місяці або на Марсі, — то нерідко постаємо перед труднощами, намагаючись візуалізувати подібного роду сценарії.
Протягом десятиліть нейробіологи і психологи намагалися зрозуміти, що саме відбувається в нашому головному мозку, коли ми відпускаємо на волю уяву, і що обмежує здатність багатьох з нас уявити собі віддалені від нас варіанти ситуацій. У новому дослідженні, опублікованому в минулому місяці в «Журналі психології особистості та соціальної психології» (Journal of Personality and Social Psychology) дослідники вказують, що творчі працівники, судячи з усього, краще інших долають розумові проблеми і отримують доступ до периферичної, тобто віддаленої від себе, уяви. І цю їх якість, ймовірно, можна частково пояснити тим, що вони здатні підключатися до тієї частини головного мозку, до якої мають доступ тільки вони.
Використовуючи дорсомедіальну (dorsomedial) частину того, що вчені називають «мережею» або «дефолтною мережею» головного мозку, творчі люди здатні поширити свою уяву на більш віддалене майбутнє, на місцевості, на різного роду варіанти і гіпотетичні реальності. Подібного роду дефолтна мережа складається з набору пов’язаних між собою ділянок головного мозку, включаючи медіальну префронтальну кору (medial prefrontal cortex), кутову звивину (angular gyrus) і гіпокамп (hippocampus). Ці ділянки головного мозку спілкуються один з одним, коли ми мріємо, коли про щось згадуємо або думаємо про наміри інших людей. В опублікованій раніше літературі висловлюється думка про те, що ці ділянки, можливо, використовуються при спробі людини представити в своїй уяві майбутнє.
Вчені вважають, що деякі з цих ділянок дефолтних мереж можуть допомагати нам використовувати наш досвід, коли ми уявляємо собі ситуацію, близько розташовану до нас у часі і в просторі. Так, наприклад, ми можемо уявити собі зорові образи і запахи кафе, яке ми відвідували останнім часом, і робити це як раз в той момент, коли ми думаємо про інше місце, яке ми почнемо відвідувати наступного тижня. Однак, професіонали з творчим мисленням підключають інші дефолтні підсистеми, коли намагаються уявити собі більш віддалені сценарії, які не можуть бути реконструйовані за рахунок зіставлення різних утворюваних спогадів. Візьмемо, приміром, письменників.
Щоб зрозуміти, чому творчі працівники здатні так жваво уявляти собі віддалені або гіпотетичні реальності, Мейер та її колеги провели серію з трьох експериментів. Насамперед, вони попросили 300 довільно відібраних учасників експерименту уявити собі, як буде виглядати наша планета через 500 років, яким буде світ, в якому континенти не розламувалися, і яким буде життя, прожите злим диктатором. Крім того, учасників експерименту попросили придумати максимально можливу кількість способів використання авторучки або удосконалити мегафон. Ті, хто отримав високі оцінки творчих здібностей виявилися кращими у використанні периферичної уяви (distal imagination).
Потім дослідники повторили ці тести зі 100 учасниками, які продемонстрували наявність певного досвіду у використанні творчих здібностей — письменників, акторів, режисерів і художників з нагородами у своїх областях. Вони попросили також членів схожої групи, складеної з настільки ж успішних фінансистів, юристів і лікарів, відповісти на ті ж питання. Творчі працівники перевершили своїх суперників у письмових відповідях і у власних розповідях про те, наскільки жваво вони можуть уявити якусь ситуацію у своїй уяві.
Мейер і члени її команди запропонували таке пояснення: можливо, творчі працівники просто володіють сильнішими «м’язами уяви», як гравці в бейсбол мають більш сильні руки (вони постійно виконують кидки) в порівнянні з тими людьми, які не займаються спортом. Щоб побачити ці м’язи уяви в дії, організатори попросили 27 творчих працівників та 26 контрольних учасників виконати імітаційні завдання, лежачи у функціональному магнітно-резонансному томографі (functional magnetic resonance imaging). Активність головного мозку у працівників творчих професій і у представників контрольної групи виявилась однаковою при спробі представити події наступних 24 годин, однак, на подив дослідників, тільки представники творчої групи підключили дорсомедіальну дефолтну мережу (dorsomedial default network) при спробі уявити собі події далекого майбутнього.
Як виявилося, дорсомедіальна дефолтна мережа зовсім не використовувалася представниками контрольної групи. Проте ця мережа виявилася включеною навіть в той момент, коли представники творчих професій відпочивали.
Отримані результати вплинуть також на те, як ми уявляємо собі інших людей. Оскільки дорсомедіальна дефолтна мережа підключається в той момент, коли ми намагаємося уявити собі щось, що значно відрізняється від нашого власного досвіду, люди, здатні активувати цю мережу, можуть володіти великим співчуттям і здатністю уявляти, як державна політика вплине на майбутні покоління, — підкреслює Деніел Шактер (Daniel Schacter), психолог з Гарвардського університету, який не брав участі в експерименті.
На думку Шактера, наступне велике питання формулюється так: чи можна за допомогою тренування поліпшити процес активації дорсомедіальної дефолтної мережі? Якщо ця здатність піддається впливу, то, можливо, уроки малювання або щось подібне дозволять посилити нашу уяву, а також допоможуть нам краще контактувати з іншими людьми.