Всі мами час від часу задаються питанням, чи правильно я виховую дитину? Давайте дізнаємося яких правил дотримуються мами в різних країнах.
Вік в Японії
Японська система виховання дітей побудована на контрасті. До дитини зовсім по-різному ставляться в залежності від її віку. До п’яти років малюку дозволено все. Навіть якщо він розмалює меблі фломастером або ляже в калюжу на вулиці, батьки лаяти його не будуть. Дорослі намагаються потурати всім примхам малюка і виконувати всі його побажання.
Зовсім по-іншому ставляться до дітей 6-14 років. У цей час дитина дізнається, що таке японська строгість. Її починають виховувати в стилі: будь-яке слово батьків – закон. У школі до дітей пред’являють дуже високі вимоги і чекають цілковитої покори. Саме в цьому віці і закладається відома на весь світ висока працездатність японців, працьовитість, слухняність і суворе дотримання суспільних норм, правил і законів.
Виховання хлопчиків і дівчаток у цей час теж відрізняється. У Японії вважається, що чоловікові не потрібно вміти готувати, зате треба отримати якомога більше знань. В результаті хлопчиків після школи прийнято віддавати в різні гуртки та спортивні секції. Для дівчаток це не обов’язково, і часто після школи вони йдуть додому. Зате мами вчать їх основам домашнього господарства. З 15 років до дитини починають ставитися на рівних, вважаючи її самостійною і повноцінною особистістю.
«Японія – країна мононаціональна. Тут діти ростуть в однорідному середовищі, де з юних років вбирають в себе атмосферу працьовитості і шанування традицій. Нічого іншого вони просто не бачать. У такому суспільстві, дійсно, до 15 років людина вже стає сформованою особистістю, яка може гармонійно вписатися в життя і вже з власної волі слідувати сформованим нормам і правилам поведінки. Залежність стилю виховання від віку в такому середовищі – найправильніша. Але вона була б не доречна в багатонаціональних країнах, де діти схильні до впливу різних культур. Там не всі люди можуть чітко визначити свої життєві позиції, цілі та пріоритети до 15 років »
Похвала в Англії
В Англії прийнято з раннього дитинства виховувати в дитині високу самооцінку. Дітей хвалять за будь-які, навіть незначні досягнення. Головне, щоб дитина відчувала впевненість у собі. Тільки так, на думку англійців, вона зможе вирости самодостатньою людиною, яка зможе приймати рішення у важких ситуаціях.
Жодна поважаюча себе англійська мама не зробить зауваження чужій дитині. Навіть вихователі в яслах і дитячих садах відносяться до малюків з рідкісним терпінням. Вони роблять все можливе, щоб не робити зауважень і не лаяти дітей. Якщо дитина вередує, то її увагу намагаються переключити на гру. Головне, виростити з дітей вільних і розкутих людей без комплексів і забобонів.
З хлопцями старшого віку ведуть довгі бесіди, намагаючись роз’яснити, до яких наслідків може призвести та чи інша їхня поведінка. У школі теж вітається прояв дитиною індивідуальності. До кожного учня – свій підхід. Дитина вільний у прийнятті рішень – де йому вчитися, на які додаткові заняття ходити. Вдома дитині виділяють власну кімнату вже з пелюшок. Підростаючи, вона сама вирішує, коли їй там прибирати, і дорослі не можуть входити до свого чада без дозволу.
«Система виховання в кожній країні складається історично і багато в чому залежить від тих завдань, які ставить перед собою суспільство. Ця модель виховання – найприйнятніша для європейських країн, де взято курс на толерантність. Тут кожна людина має відчувати свою унікальність, і дуже важливо в дітях з ранніх років виховати самоповагу. Англійці завжди трепетно ставилися до свого майна і особистого простору. Тому-то там найкращий засіб виховати в дитині відчуття власної гідності – це недоторканність його кімнати».
Взаємодопомога в Туреччині
Турецьких дітей до школи в основному виховують мами. Мало хто віддає хлопців у дитячі садки, тим більше що державних садків у країні немає в принципі, а приватні не всім по кишені. Але головне – тут так прийнято, що жінки зазвичай не працюють, а займаються дітьми. У Туреччині ще сильні вікові традиції.
Розвиваючі ігри та дошкільне навчання теж не поширені. Вважається, що всі потрібні знання діти отримають в школі, а вдома краще розважатися. Тому хлопці грають в іграшки і розважаються як можуть. Зазвичай дітям не нудно, адже в родині їх, як правило, декілька. До речі, з ранніх років дітей привчають до взаємодопомоги. Брати і сестри ростуть дружними і згуртованими. Головна мета виховання – навчити дітей допомагати один одному, приходити на допомогу, одним словом, відчувати себе родиною. Багато в чому тому родини в Туреччині такі міцні.
[ads2] До речі, і дорослішають діти рано. Уже в 13 років у них з’являються свої обов’язки. Дівчатка допомагають мамі, хлопчики – батькові. При цьому в сім’ях прийнято, що старші діти допомагають дбати про молодших, часом виконуючи ту ж функцію, що у нас бабусі і дідусі.«Мусульмани дуже шанують межі своєї родини. Чим міцніші внутрішньосімейні зв’язки, тим легше людям жити. У східних країнах люди звикли розраховувати не тільки на себе, а й на допомогу рідних. І вони завжди готові надати відповідну допомогу. Якщо старші діти беруть участь у вихованні молодших, то це дуже сильно зближує їх. До того ж молодші швидше соціалізуються, так як переймають досвід і навички старших. В результаті діти виростають близькими не лише по крові, а й по духу, у них формуються спільні інтереси і погляди на життя».
Рівність в Китаї
У Китаї, навпаки, хлопчиків і дівчаток виховують однаково. У китайських сім’ях поділу на чоловічі і жіночі обов’язки теж немає. Жінки часто багато працюють, а чоловіки спокійно виконують будь-яку роботу по дому. Цьому їх вчать з дитинства. Система виховання в Китаї досить проста. На чолі – жорстка слухняність. Уже в дитячих садках вихователі роблять акцент на покірність – дитина в усьому повинна слухатися старших. Їжа, ігри і сон – чітко за розкладом. Дітей з ранніх років привчають до самостійності в побуті і працьовитості.
Наприклад, вже в півтора роки хлопці починають малювати і освоювати ази читання. При цьому думка дитини мало кого хвилює. Її завдання – беззаперечно виконувати волю дорослих. Тільки батьки вирішують, в які секції та гуртки буде ходити дитина після школи, в які іграшки вона буде гратися і як їй проводити дозвілля. Похвалу китайські діти чують дуже рідко.
«У Китаї величезна чисельність населення, і головне завдання батьків – навчити дитину жити і працювати в умовах високої конкуренції. Там сильна суспільна свідомість. До того ж країна зараз займає вагоме місце у світовій економіці і хоче зміцнювати свої позиції. Китайці розуміють, що поодинці багато чого вони не досягнуть і треба діяти спільно. Відповідно, дуже важливо виховати в дитині уміння спілкуватися і жити в колективі, а це, зокрема, означає вміння підкорятися старшим – як за віком, так і за посадою. Тому суворе виховання в дитинстві дозволяє людям успішно виживати в суспільстві, де потрібно багато працювати і битися за своє місце під сонцем».
Терпіння в Індії
Виховувати своїх дітей індуси починають фактично з народження. Головне, чому тут вчать, – це терпіння та вміння жити в гармонії з собою і навколишнім світом. Батьки намагаються прищепити своїй дитині добре ставлення не тільки до людей. Тут навчають поважати природу, тварин і рослини. У свідомість дітей вносять: не принеси шкоди. Тому у індійських хлопців не прийнято бити собак або розоряти пташині гнізда.
Дуже важлива якість – це самовладання. Дітей з ранніх років вчать стримувати свої емоції, придушувати гнів і дратівливість. У школах на учнів не кричать, а батьки, якими б втомленими не прийшли додому, ніколи не виметуть своє роздратування на дітях і не підвищать голос, навіть якщо ті напакостили. Зокрема, через таке виховання молоді люди досить спокійно ставляться до того факту, що нареченого або наречену їм вибирають батьки. Часом молоді не бачать один одного до весілля. З ранніх років дітям вселяють важливість сімейних цінностей, готують до шлюбу.
Читайте також:
- Батьків в Тайвані можуть оштрафувати, якщо їхні діти проводять багато часу з планшетом або телефоном
- Діти, які знають дві мови, дивляться на світ інакше
- Щоб діти були відмінниками, їх потрібно виганяти на вулицю
Одним словом, система виховання в Індії заснована на підготовці людини до створення міцної сім’ї. Освіта та кар’єра відходять на другий план. До речі, терпінню і спокою вчать навіть у школі. Там викладають йогу, проводять уроки медитації і навіть розповідають, як правильно посміхатися. В результаті діти в Індії виглядають щасливими і життєрадісними, хоча багато хто живе за межею бідності.
«В Індії зв’язок між природою і людиною закладений в релігії. Головне завдання людини – досягти гармонії з самим собою і зовнішнім світом. І для цього їй не треба, як європейцям, прагнути до якихось матеріальних благ. Досить знайти почуття внутрішнього спокою. Якщо в дитині з дитинства виховують смиренність і вміння боротися з гнівом, вчать посміхатися і радіти життю, то вона зовсім по-іншому ставиться до земних цінностей. У людей з’являється неймовірний внутрішній ресурс для саморозвитку. В результаті людина відчуває себе щасливою незалежно від того, скільки вона змогла заробити грошей».
Натхнення: nlo-mir.ru