Астрономи виявили зірку, яка вціліла у спалаху наднової. Проте катастрофа надала світилу величезну швидкість і відправила в подорож через Галактику.
Досягнення описано в науковій статті, опублікованій в журналі Monthly Notices of the Royal Astronomical Society.
Нагадаємо про білих карликів – це ядра невеликих зірок, що відпалали. В них вже не відбувається термоядерних реакцій, і вони поступово згасають.
Однак подібний ветеран ще може здивувати, якщо наростить свою масу. Для цього білому карлику потрібна зірка-партнер, яка утворює з ним тісну пару.
Білий карлик може набирати масу поступово, відриваючи своєю гравітацією речовину від компаньйона і привласнюючи її собі. А якщо його партнер – теж білий карлик, вони можуть зіткнутися і злитися в один великий білий карлик.
Обидва сценарії мають один і той же сумний кінець. Як тільки маса білого карлика перевищує певну межу, відбувається термоядерний вибух. Подібні катастрофи називаються спалахами наднових типу Ia.
Не так давно вчені думали, що при цьому “невдахи” неминуче перетворюються в пил. Але в останні роки було виявлено кілька білих карликів, які, судячи з усього, вижили в термоядерному пеклі. Це, наприклад, LP 40-365 і D6-2.
Кожна така історія чудесного порятунку для астрономів буквально на вагу золота. Вони прагнуть зрозуміти, як світилам вдається вціліти в космічному катаклізмі, що ще недавно здавалося абсолютно неможливим.
Ілюстрація NASA/JPL-Caltech.
І ось, схоже, вчені знайшли ще одного “вцілілого”. Це білий карлик SDSSJ1240+6710.
Дане світило було виявлено ще в 2015 році. Тоді астрономи звернули увагу на його дивний хімічний склад. В атмосфері цієї зірки немає водню і гелію, зате багато кисню і солідна кількість неону, магнію і кремнію. Вже цей факт натякає на те, що білий карлик побував у термоядерному пеклі. Але інші пояснення теж не можна було відкидати.
Автори нового дослідження зібрали додаткові дані про склад SDSSJ1240+6710, використовуючи прославлений “Хаббл”. У підсумку в спектрі світила астрономи знайшли лінії вуглецю, натрію і алюмінію. Ці елементи рясно утворюються на початку спалаху наднових типу Ia, термоядерного вибуху, який стирає в пил білі карлики. Водночас експерти не виявили слідів титану, заліза, кобальту та нікелю – металів, які утворюються на пізній стадії такого спалаху.
Зрозуміло напрошується висновок, що термоядерний вибух, який повинен був знищити SDSSJ1240+6710, почався, але не закінчився.
Щоб перевірити цю гіпотезу, автори звернулися до даних орбітального телескопа Gaia. Вони дозволили визначити масу і швидкість зірки.
Так з’ясувалося, що SDSSJ1240+6710 незвичайно легкий навіть для білого карлика: всього 40% маси Сонця. А от швидкість у нього дуже солідна: 250 кілометрів в секунду. Це далеко не рекорд, але все ж у зірки повинна бути причина, щоб так розігнатися.
Всі ці факти вказують на те, що SDSSJ1240+6710 – це “невдала” наднова типу Ia. В термоядерній катастрофі він втратив значну частину своєї маси, зазнав зміни складу й отримав важкий стусан, який відправив його в подорож по Галактиці. Але у порівнянні з перспективою стати космічним пилом це вдала доля.
Вченим ще належить розкрити секрет неймовірного порятунку SDSSJ1240+6710. До речі, у них вже є кілька версій. Цікаво, що за своїми характеристиками цей білий карлик не схожий на інших “живих” LP 40-365 і D6-2. Автори відзначають, що, схоже, існує цілий “зоопарк” подібних об’єктів, і ми тільки починаємо з ними знайомитися.
Натхнення: earth-chronicles.ru