З 1961 року викиди від виробництва основних зернових культур, таких як пшениця, рис і кукурудза, зросли з 400 мільйонів до 3,3 мільярда тонн еквівалента CO2 на рік, переважно через оранку та використання добрив. Стаття опублікована в Nature Climate Change.
Зростання населення та потреба в продуктах харчування призвели до Зеленої революції, що значно підвищила врожайність завдяки механізації, використанню добрив і селекції високопродуктивних сортів. Однак інтенсивне традиційне сільське господарство створює високі викиди парникових газів, що спричиняє суттєвий вплив на клімат. За останні 60 років викиди від такого землеробства зросли в 8 разів, тоді як показник глобального потепління на тонну зерна зріс більш ніж удвічі.
Дослідження під керівництвом Ахмеда Абдо з Південно-Китайського сільськогосподарського університету показало, що приблизно 70% викидів пов’язані з оранкою, а ще 30% — із внесенням добрив. Вирощування рису спричинило найрізкіше зростання карбоноємності, а зерно, вирощене в росії та Україні, має найбільший потенціал глобального потепління, перевищуючи середньосвітовий рівень на 48%. На противагу цьому, країни ЄС, Аргентина та Індонезія демонструють значно нижчий рівень карбоноємності.
Індекс стійкості, що відображає здатність сільського господарства підтримувати врожайність із мінімальним впливом на довкілля, знизився з 7,8 до 2,5 за останні 60 років, головним чином через агресивний обробіток земель. Механізація та неефективне застосування добрив можуть посилювати викиди, наприклад, коли азотні добрива розсипаються технікою на нерівних ділянках, виділяючи в повітря в десятки разів більше закису азоту.
Зростання викидів у традиційному землеробстві викликає необхідність у пошуку сталих методів ведення господарства, які зможуть підтримувати врожайність, мінімізуючи вплив на клімат.