У морях едіакарського періоду мешкали дуже дивні істоти, ні на кого не схожі і не споріднені зі своїми наступниками. Вони являли собою живі самоподібні структури і нагадували листя — це так звані рангеоморфи. Нове дослідження показало, що щонайменше один з них (Culmofrons plumosa) не тримався вертикально, як це прийнято вважати, а любив «відкинутися» на дно і полежати плазом.
Біосфера у звичному нам вигляді почалася в кембрійському періоді (540 мільйонів років тому), коли виникла більшість сучасних типів тварин, а заодно цілий ряд вимерлих. Це була надзвичайно швидка за геологічними мірками подія, яку палеонтологи охрестили “кембрійський вибух”.
Однак великі живі істоти жили і раніше, ще в едіакарському періоді протерозойської ери. Ось тільки вони абсолютно не схожі на всі живі організми, які з’явилися після, а їх родинні зв’язки дуже складно зрозуміти.
Одні з них мали небувалу трипроменеву симетрію, інші — ще більш дивну симетрію ковзного відображення (як у косички з трьох пасом). Не виключено, що вендобіонти (так називають жителів едіакарія) навіть не були тваринами, а представляли іншу, незабаром повністю зниклу форму життя. Хтось навіть припускає, що вони були гігантськими (метровими!) одноклітинними.
Автори нової статті в журналі Paleontology вирішили розібратися зі способом життя, який вели ці дивні організми. Вони звернули увагу на кульмофронса (Culmofrons plumosa) — родича знаменитих чарній, описаних першими з едіакарців.
- Вулканічний смог від виверження вулкана Кілауеа накрив Маршаллові Острови
- Виявлено новий вид приматів, схожих на майстра Йоду
- Раптова агресія у собак може свідчити про напади болю
Кульмофронс являв собою м’ясисте листоподібне утворення, що мало структуру живого фрактала, тобто самоподібної структури: він складався з власних маленьких копій. Створюючи нові такі одиниці на кінчику свого «листа», кульмофронс і подібні йому чарніди росли і могли досягти досить значних розмірів.
Внизу “лист” мав товсту ніжку з розширенням — підошву (холдфаст), якою кульмофронс кріпився на дно. Заведено вважати, що самі ці істоти трималися вертикально і не те вбирали органіку всією поверхнею тіла, не те облягали на себе живильну суспензію з древнього океану.
Але тепер вивчення безлічі добре збережених відбитків C. plumosa та аналіз даних показали, що цей вендобіонт був добре пристосований до того, щоб іноді «прилягти на бік», і, мабуть, проводив в цьому положенні значну частину життя. Тому не дивно, що в більшості випадків палеонтологи знаходять його і інших чарнід саме в такій позі. Автори вважають, що кульмофронс навіть міг жити зануреним в товщу мулу на дні.
Палеонтологи також знайшли ознаки того, що кульмофронс містив в собі мікроскопічних симбіонтів (бактерії-хемосинтетики), які служили йому джерелом харчування. Раніше в цьому запідозрили його близького родича і сучасника — беотукіса Beothukis mistakensis.
Не менш дивні і описані в статті структури, несхожі на основну частину кульмофронса. Ймовірно, вони були потрібні для розмноження дивної істоти — це підтверджує гіпотезу про те, що вендобіонти, незважаючи на примітивність, були здатні до статевого розмноження.
Нове дослідження в черговий раз змінило уявлення вчених про життя на землі в едіакарський період і допомогло краще зрозуміти пристрій химерних докембрійських екосистем.