Близько кінця палеозою, задовго до масового пермського вимирання, серед перших хребетних, які повернулися до морського способу життя, опинилися мезозаври. Їхні предки – «рибоноги» на кшталт тиктааліка – у попередні геологічні періоди успішно вийшли на сушу. Однак частина нащадків цих прадавніх «сухопутних» істот знову обрала океанічну стихію, пристосувавшись до неї вже в пермському (або навіть у пізньому кам’яновугільному) періоді.
Морські пілігрими з Гондвани
У часи, коли розташування континентів суттєво відрізнялося від сучасного, мезозаври мешкали поблизу берегових ліній велетенського континенту Гондвана. Згодом ці території розділилися й увійшли до складу сучасних Африки та Південної Америки. Завдяки скам’янілим решткам палеонтологи з’ясували, що мезозаври мали витягнуті тіла, видовжені хвости та пристосовані для плавання кінцівки. Деякі дослідники вважають, що вони могли бути не лише водними, а й напівводними тваринами.
Традиційно вважалося, що мезозаври не перевищували одного метра в довжину. Проте це переконання було зумовлене тим, що більшість знайдених скам’янілостей належала особинам невеликого розміру та ще й молодшим за віком. У науковій літературі часто згадувалися середні показники – близько 70 сантиметрів завдовжки.
Нове відкриття з Уругваю
Нещодавно в журналі Fossil Studies з’явилася публікація, яка докорінно змінює погляд на граничні розміри цих перших морських рептилій. Команда уругвайських та французьких палеонтологів описала рештки мезозавра-гіганта з формації Мангрулло (Mangrullo) на північному сході Уругваю. Попри те, що від тварини збереглося лише кілька фрагментів черепа, частина хребта та деякі інші кістки, дослідникам вдалося точно оцінити розмір цієї істоти.
Порівнявши знайдені кістки з рештками добре вивченого, але значно дрібнішого Mesosaurus tenuidens, науковці дійшли висновку, що нова особина сягала приблизно 1,5–2 метрів завдовжки. При цьому лише череп мав близько 15–20 сантиметрів.
Відкриття подібних «велетнів» серед мезозаврів трапляється вкрай рідко. Дослідники припускають, що це явище можна пояснити перевагою старіших і більших особин саме у прибережних зонах. Молодь і дрібніші представники мезозаврів, імовірно, трималися інших біотопів або гинули швидше та не встигали сягнути настільки вражаючих розмірів.
Онтогенез: від зародка до гіганта
Одним із важливих результатів багаторічних досліджень мезозаврів стало детальне вивчення їхнього життєвого циклу (онтогенезу). Вчені мають у своєму розпорядженні скам’янілості, які ілюструють усі стадії розвитку: від ембріонів, що ще не з’явилися на світ, до дуже великих літніх особин. Це дає змогу не лише простежити, як зростали та змінювалися перші морські рептилії, а й краще зрозуміти еволюційні процеси в цілому.
Мезозаври належать до найдавніших амніот – групи, що дала початок рептиліям, птахам і ссавцям. Амніотам властива здатність відкладати яйця, захищені зародковими оболонками, які оберігають ембріон від висихання на суходолі. Попри те, що мезозаври швидко «повернулися» до моря, їхній родовід пов’язаний із ранніми наземними предками. Виявлення гігантського представника цієї групи підтверджує тенденцію до збільшення розмірів у низки амніот уже на початкових етапах їхнього еволюційного шляху.