Зонд “Вояджер-2” став другим в історії людства апаратом, який покинув геліосферу і ринув в міжзоряні мандри. Можна було б порахувати це не такою вже важливою для людства подією, однак вчені завдяки йому отримають нові унікальні дані, адже на борту другого “мандрівника” діє апаратура, яка давно вийшла з ладу на “Вояджері-1”.
Нагадаємо, що геліосфера – це область, з якої сонячний вітер витісняє міжзоряний газ. Багатьма фахівцями, особливо які працюють в галузі фізики Сонця, її межі приймаються за межі Сонячної системи.
Нагадаємо, що “Вояджер-2” був запущений в 1977 році. В даний час він знаходиться більш ніж в 18 мільярдів кілометрів від Землі, далеко за орбітою Плутона. Радіосигналу з нашої планети потрібно 16,5 години, щоб досягти апарату. Для порівняння: відстань між Землею і Сонцем радіохвиля долає за вісім хвилин.
У жовтні 2018 року стало зрозуміло, що зонд наближається до кордонів геліосфери. Про це говорили дані детектора космічних променів. Однак залишалося незрозумілим, коли він перетне заповітну межу. Річ у тім, що товщина останнього шару геліосфери неоднакова в різних місцях і до того ж залежить від фази сонячного циклу.
І ось представники NASA оголосили, що “Вояджер-2” вийшов за межі геліосфери 5 листопада. Відтоді минув місяць, щоб вченим вдалося накопичити дані і переконатися в правильності своїх висновків. Основним аргументом для експертів стали показання приладу PLS. Він вимірює щільність, швидкість і температуру потоку плазми, в якому рухається апарат. За даними цього інструменту, за бортом “Вояджера-2” сонячний вітер безповоротно змінився міжзоряним газом.
До речі, свідчення PLS стануть головним внеском “Вояджера-2” в вивчення міжзоряного середовища. “Вояджер-1” залишив геліосферу в 2012 році, але аналогічний прилад на його борту вийшов з ладу ще в 1980 році.
До речі, назва “Вояджер” можна перекласти не тільки як мандрівник, але і як мореплавець. Можна припустити, що вчені, багато років тому назвали апарати саме так, мали на увазі, що вони коли-небудь зможуть відкрити для людства абсолютно нові горизонти. Однак впевненості в цьому ні в кого не було.
А тепер, через довгі сорок з гаком років, дані реєстратора космічних променів, лічильника часток низької енергії та магнітометра також підтверджують, що другий “мандрівник” теж вийшов в міжзоряний простір.
Обидва “Вояджера” одержують енергію шляхом розпаду радіоактивних елементів в генераторі. Потужність генерації зменшується на чотири вати в рік, тому інженерам доводиться поетапно відключати найменш актуальні на нинішньому етапі подорожі прилади (наприклад, фотокамери), щоб зберегти енергію для найбільш важливих інструментів.
Зазначимо, що не всі експерти готові вважати, що “Вояджери” покинули Сонячну систему. Хоча немає сумнівів, що вони вийшли за межі геліосфери, рубежі “родини Сонця” іноді проводяться не за нею, а з хмари Оорта. Нагадаємо, що це гіпотетична сферична хмара невеликих крижаних тіл, з якого приходять довгоперіодичні комети. Згідно з сучасними оцінками, “Вояджерам” знадобиться 300 років, щоб досягти внутрішнього краю цього скупчення, і ще 30 тисяч років, щоб перетнути його.