Один добре збережений зуб слона віком майже 700 тисяч років дав науковцям змогу відтворити неочікувано зелений доісторичний світ, у якому гігантські слони та ранні люди жили поруч. Знахідку виявили на півночі Ізраїлю разом із давніми кам’яними знаряддями, повідомляє ScienceDaily.
Слон, люди і кам’яні знаряддя на березі давніх водойм
Зуб і фрагменти бивня знайшли на археологічній пам’ятці Гешер Бнот Яаков (Gesher Benot Ya’aqov, GBY-NBA) у долині Йордану, трохи південніше сучасної Хульської долини. Тут сотні тисяч років тому ранні люди виготовляли кам’яні знаряддя.
Поруч із рештками слона археологи виявили ручні рубила та тесла з базальту. Такі знаряддя є характерними для ашельської традиції — однієї з найдавніших і найпоширеніших кам’яних технологій в історії людства.
Дослідження, опубліковане в журналі Quaternary Science Reviews, очолила Ганна Фаррелл (Hannah Farrell) з Університету Хайфи. Матеріали для аналізу походять із розкопок, які проводила команда під керівництвом професора Ґонена Шарона (Gonen Sharon) з Університету Тель-Хай у Кір’ят-Шмоні.
Прямобивневий слон як «чорна скринька» давнього середовища
Рештки належали виду Palaeoloxodon antiquus, відомому як прямобивневий слон. Це був один із найбільших наземних ссавців плейстоцену — епохи останніх льодовикових періодів.
Дослідники розглядали зуб не лише як кісткову рештку тварини, а як носій інформації про світ, у якому вона жила. Зубна емаль може зберігати хімічні сліди раціону та умов довкілля, тож за нею можна відновити характеристики середовища вікової давності.
Команда поєднала кілька методів: комп’ютерну томографію (CT), 3D-реконструкцію, мікроскопічний аналіз зношення зуба, ізотопну геохімію та вивчення пилку. CT-сканування дало змогу дослідити внутрішню будову зуба, а хімічні вимірювання та мікроскопічні сліди зношення допомогли відтворити умови проживання тварини.
Результати вказали на стійкий ландшафт, де поєднувалися ліси, відкриті трав’янисті простори, болота, річки та мілкі водойми. Вимірювання вуглецевих ізотопів показали, що слон жив у середовищі з надійним доступом до води.
Аналіз пилку з навколишніх відкладів виявив різноманітні болотні рослини: очерети, осоки, вербу, тамариск та водну рослинність. Сукупність цих даних свідчить, що регіон був надзвичайно продуктивним і міг підтримувати як велетенських ссавців, так і ранні людські спільноти.
Давній «оазис» на шляху міграцій людей
Розташування цієї доісторичної екосистеми робить відкриття особливо важливим. Хульська долина лежить у межах Левантійського коридору — природного проходу між Африкою та Євразією, який відігравав ключову роль у пересуванні давніх людей і тварин.
На думку дослідників, ця територія могла бути відносно стабільним екологічним притулком, де протягом тривалого часу зберігалися необхідні для життя середовища та ресурси. Річки, болота, ліси й луки забезпечували надійні джерела води, рослинності та здобичі для груп, що мігрували через регіон.
Для ранніх людей доступ до таких ландшафтів міг означати різницю між можливістю закріпитися в новій місцевості та неможливістю підтримувати популяцію. Розуміння цих давніх середовищ допомагає пояснити, як людські групи рухалися коридором і пристосовувалися до змін клімату та ресурсів.
Професор Шарон наголошує, що вивчення реакції людей і тварин на зміни довкілля сотні тисяч років тому дає змогу краще зрозуміти сили, які формували наш вид. Дослідники підкреслюють важливість аналізу не лише кісток і артефактів, а й самих ландшафтів, які підтримували життя.
Команда об’єднала фахівців кількох ізраїльських університетів. Фаррелл виконала основну частину роботи на матеріалах розкопок Шарона. До дослідження також долучилися Шеріл А. Макаревич (Cheryl A. Makarewicz), яка проводила ізотопні аналізи, та Німрод Маром (Nimrod Marom), що відповідав за археозоологічні дослідження, обидва з Університету Хайфи. Пилкові дослідження виконували Мінджі Джин (Minji Jin) і Дафна Ланггут (Dafna Langgut) з Тель-Авівського університету.
Науковці підсумовують, що саме наявність води, рослинності та тваринних ресурсів визначала, де могли виживати люди й дика природа. Випадок із Хульською долиною демонструє, як поєднання палеонтології, археології та палеоекології дозволяє відтворити цілісний образ світу, у якому майже 700 тисяч років тому співіснували слони та наші далекі предки.