Сонячне світло уповільнює обертання зовнішніх шарів світила, зменшуючи тим самим імпульс. Такий висновок зробили дослідники з США та Бразилії після вивчення звукових хвиль, що проходять крізь видиму поверхню Сонця – фотосферу. Метою дослідників було визначення того, наскільки швидко зірка обертається на різних “глибинах”.
Науковий світ у 80-х роках минулого століття з’ясував, що зовнішня частина фотосфери обертається повільніше за решту частини. Але фізики не розуміли, чому відбувається таке уповільнення.
Щоб вирішити давню головоломку, команда вчених під керівництвом Іана Каннінгема (Ian Cunnyngham) і Джеффа Куна (Jeff Kuhn) з Інституту астрономії при Гавайському університеті спостерігала за звуковими хвилями біля лімба (краю) диска зірки з допомогою інструментів Обсерваторії сонячної динаміки НАСА (SDO).
Астрономи повідомили, що знайшли, як вони вважають, причину того, чому зовнішні шари Сонця обертаються повільніше від інших.
Фахівці ретельно опрацювали зображення, отримані за три з половиною роки роботи SDO за допомогою різних фільтрів. Завдяки виконаній роботі їм вдалося по-новому поглянути на кілька зовнішніх шарів Сонця. Це, в свою чергу, допомогло з’ясувати, що найбільше гальмування відбувається в зовнішній 70-кілометровій зоні, а також розрахувати швидкість циркуляції кожного “видимого” шару. Так, вони підтвердили, що зовнішній шар обертався повільніше інших приблизно на п’ять відсотків швидкості.
Зазначимо, що у верхніх 70 кілометрах фотосфери Сонце починає ставати “прозорим”, і фотони можуть вирватися в космос у вигляді сонячного світла. Астрономи також використовували результати попередніх досліджень, які показали, що міжзоряний космічний пил сповільнюється, стикаючись з сонячними фотонами, оскільки втрачає момент імпульсу свого руху.
Дослідники створили модель Сонця, в якій фотони рухаються назовні через внутрішні шари і в кінцевому підсумку виходять з поверхні у вигляді світла. Ці фотони проробляють досить довгу подорож. Створені в ході ядерного синтезу всередині ядра Сонця, частинки спочатку входять в щільну зону променистого перенесення, яка становить дві третини радіусу зірки.
Фотони в цій частині зірки відскакують, стикаючись з атомними ядрами, як від численних дзеркал і далі, через мільйони років, нарешті, досягають зовнішнього конвективного шару світила. У цій зоні температура вже досить низька, щоб атоми могли поглинати фотони. Тут відбувається утворення з’єднання атомів і фотонів і, коли вони досягають позначки в 70 кілометрів, атоми охолоджуються настільки, що випускають фотони в космос.
З тієї причини, що атоми і фотони пов’язані між собою, вони обмінюються моментом імпульсу, але, коли фотони вивільняються, вони забирають частину моменту імпульсу з собою, змушуючи атоми у верхній частині фотосфери обертатися повільніше, ніж у більш глибоких шарах.
Величезна кількість таких вивільнень протягом 4,5 мільярда років життя Сонця, як вважають вчені, і призвела до уповільнення швидкості обертання зовнішнього шару світила. Його астрономи і спостерігають сьогодні.