Нове дослідження показує, що рівень народжуваності в різних країнах впав на 50%, і це може катастрофічно позначитися на людському суспільстві.
У дослідженні, опублікованому в журналі Lancet, відображені тренди фертильності з 1950 до 2017 року.
У 1950 році жінки народжували в середньому 4,7 дитини за час свого життя. Цей середній показник до 2017 року знизився до 2,4. Але варто пам’ятати, що це середнє значення приховує величезну варіативність між країнами.
Наприклад, рівень фертильності в Нігері, Західній Африці, дорівнює 7,1, а на Кіпрі, наприклад, жінки в середньому народжують одну дитину. У Великобританії та в цілому по Західній Європі рівень фертильності тримається на позначці в 1,7.
Яким він повинен бути? Загальний коефіцієнт фертильності (або плодючості) — це середнє число живих немовлят, що припадає на 1 жінку за її репродуктивний період. Він відрізняється від коефіцієнта народжуваності, який обчислюється з кількості дітей на тисячу осіб у рік. Як тільки коефіцієнт фертильності опускається нижче приблизно 2,1, популяція починає зменшуватися. При цьому, треба враховувати, що там, де коефіцієнт вище, часто вище і рівень дитячої смертності.
На момент початку дослідження, тобто в 1950 році, на Землі не було країн, де фертильність була б нижче 2,1.
На сьогодні найвищий коефіцієнт фертильності доводиться на такі країни як Нігер, Чад, Сомалі, Малі, Афганістан і Південний Судан, нижчий — на Кіпр, Тайвань, Південну Корею, Андорру і Пуерто-Ріко. І загалом коефіцієнт падає швидше через зростання рівня життя, зниження дитячої смертності, ніж через фізіологічні причини. Залишається питання, що з цим робити?
Доктор Джордж Лісон, директор Оксфордського інституту старіння популяцій, каже, що сам по собі цей процес не є строго негативним, але суспільству доведеться пристосуватися до масових демографічних змін. Все, що так чи інакше планують уряди різних країн, визначається не тільки кількістю населення, але й віковою структурою, а змінюється саме вона, над чим зараз поки що ніхто особливо не думає. Лісон вважає, що зміниться саме розуміння праці, а сама ідея виходу на пенсію у віці 60-68 років (у Великобританії зараз максимальний вік виходу на пенсію — 68 років) стане неспроможною.
В самому дослідженні говориться, що країнам з низьким коефіцієнтом слід розглянути можливість припливу іммігрантів, що може породити свої власні проблеми, або ввести політику, яка заохочує дітонародження, але такі законодавчі ініціативи зазвичай не приводять до успіху.
Головний автор дослідження професор Крістофер Мюррей стверджує, що «при сучасному тренді скоро дітей буде дуже мало, а людей старше 65 років дуже багато, а таким чином дуже важко підтримувати глобальне суспільство. Варто задуматися про глибинні соціальні і економічні наслідки для суспільства, де дідусів і бабусь більше, ніж онуків. Думаю, зараз Японія вже повною мірою усвідомлює цю проблему, бо зіткнулася з проблемою зменшення населення, але я вважаю, що вона не торкнеться в тій же мірі країни на Заході, оскільки тут низька фертильність компенсується міграцією. Тим не менш, на глобальному рівні міграція не є рішенням подібної проблеми».