Під час туристичного походу студентка Університету Делхаузі (Канада) Яна Егліт (Yana Eglit) з цікавості зібрала зразки ґрунту за межами міста Галіфакс. Пізніше виявилося, що в них містяться мікроорганізми, які не підходять до жодного з існуючих царств еукаріотів. Дослідження опубліковане в журналі Nature.
Сьогодні існує кілька способів поділу живих організмів на царства. Деякі допускають до 20 варіантів, проте в основну класифікацію входять п’ять царств: прокаріоти (доядерні організми), протисти, гриби, рослини і тварини. Уперше її обґрунтував у другій половині XX століття американський еколог Роберт Хардінг Уїттекер. Ті мікроорганізми, які потрапили в Університет Делхаузі, не відповідають жодному з цих царів, але вони належать групі мікробів, яких називають хемімастиготами (hemimastigotes).
Хемімастиготи — одноклітинні мікроорганізми, про яких донедавна практично нічого не знали. Їх виявили ще в позаминулому столітті, але не могли знайти їм місце на дереві еволюції. У зразках ґрунту знайшли два види хемімастиготів. Перший — Spironema, який спостерігали і раніше, а другий — новий і до цього часу невідомий. Його назвали Hemimastix kukwesjijk — в честь обме, що фігурує в місцевих легендах. За словами студентки, яка знайшла їх, вони поводяться незвично і помітити їх вдалося далеко не відразу.
1 — Spironema; 2-4 — Hemimastix kukwesjijk / ©Nature
Вчені скористалися методами транскриптоміки одиночних клітин, щоб остаточно переконатися, що ці мікроорганізми не підходять до жодного з існуючих царств. За їх словами, для пошуку спільного предка між цими хемімастиготами і будь-яким іншим організмом необхідно відправитися приблизно на мільярд років тому.
Зараз співробітники лабораторії розвели велику кількість Hemimastix kukwesjijk, щоб продовжити їх детальне вивчення. На їхню думку, ці організми можуть привнести нову інформацію в історію еволюції. Проте ця теорія ще не стала загальновизнаною, і надалі можливі дискусії про місце хемімастиготів на дереві життя.
Минулого місяця палеонтологи знайшли місце появи перших хребетних. Це дозволило заповнити багато проломів ранньої еволюції хребетних і показати, що перші кроки їх розвитку відбувалися на морському мілководді — на глибині максимум кілька десятків метрів.