Нові генетичні відкриття в Англії свідчать про інтеграцію мігрантів з Африки в ранньосередньовічне британське суспільство.
Археогенетичний аналіз останків із сьомого століття, знайдених у Дорсеті та Кенті, виявив міжконтинентальні корені двох осіб — молодої жінки та чоловіка, чия ДНК демонструє зв’язки із Західною Африкою. Це свідчить про набагато складнішу картину міграцій до Британії, ніж вважалося раніше. «Це дослідження значно розширило нашу інтерпретацію результатів археологічних розкопок…», — зазначає Ліліан Ладл, директор розкопок у Дорсеті.
Відкриття публікувалися в журналі Antiquity. У центрі дослідження — два стародавні кладовища: Апдаун у Кенті та Ворт-Матраверс у Дорсеті. У їхніх могилах знайшли особливі скелети, ДНК яких показала від 20% до 40% африканської спадщини, зокрема — генетичну подібність до сучасного населення Західної Африки. Мітохондріальні дослідження показали, що матері обох осіб походили з Європи, однак їхні батьківські лінії — з Африки.
ДНК як міст між континентами
Обидва індивіди мали, ймовірно, спільного предка — дідуся, який міг прибути до Англії у період між серединою VI і початком VII століття. Це збігається з часом, коли Візантійська імперія, також відома як Східна Римська, відновила контроль над Північною Африкою. «Наші спільні результати підкреслюють космополітичний характер Англії раннього середньовіччя…», — пояснює археолог Сейрідвен Едвардс.
Жінку поховали з характерними для регіону предметами: гребінцем, ножем і прикрашеним горщиком. Ці речі можуть мати амулетну або ритуальну функцію, що свідчить про її соціальну інтегрованість. Подібні поховальні практики демонструють, що ці особи не були маргіналізованими, а натомість вбудованими в локальну культуру.
Географія взаємодії: схід і захід Британії
Археологи відзначають унікальність того, що обидва об’єкти — Апдаун і Ворт-Матраверс — знаходяться в різних регіонах культурного ландшафту Британії VII століття. Один — у центрі англосаксонської зони, інший — на її західній периферії. «Міжнародний зв’язок простежується як на сході, так і на заході Британії», — зауважує Сайєр.
Це дає підстави вважати, що генетичний обмін не був локальним феноменом, а частиною ширшої мережі взаємодії, яка охоплювала Візантійську імперію, Північну Африку та Британські острови. Крім торгівлі золотом і прикрасами, цей обмін включав і міграцію людей, чий спадок тепер виявляється у ДНК нащадків.
Роль Візантії у генному обміні
Контроль Візантії над Північною Африкою створив політичну і логістичну основу для переміщення не лише товарів, а й людей. З огляду на дані з обох досліджень, саме люди — носії культур і генетичної спадщини — формували трансрегіональні зв’язки, які простягалися через Середземне море до Північної Європи. «Неймовірно, що ДНК лише двох людей може розповісти нам про людей та імперії, втрачені у часі», — підкреслює Ладл.
І хоча масштаби цієї міграції залишаються невизначеними, вже очевидно, що африканська присутність у ранньосередньовічній Англії — не виняток, а частина більшої історії глобального обміну. Це дослідження формує нову основу для переосмислення культурної та етнічної мозаїки Європи раннього Середньовіччя.