У 2025 році завершився важливий етап досліджень льодовика Кизилсу на Памірі, результати яких свідчать про його критичне танення та необхідність подальшого моніторингу.
Штаб-квартира дослідників. Базовий табір на північ від озера Майдакуль, неподалік від льодовика Кизилсу, під час першого польового візиту в червні 2021 року. Північно-західний Памір, центральна частина Таджикистану. Фото: Марін Кнайб/ISTA
Нова епоха досліджень льодовиків: Кизилсу на порозі змін
Остання експедиція 2025 року до водозбору Кизилсу в Таджикистані стала фінальним етапом фінансування поточного проєкту, проте його значення лише зростає. Команда дослідників з Австрійського інституту науки і технологій (ISTA) під керівництвом Франчески Пелліччіотті, спільно з місцевими партнерами, провела моніторинг анормальної поведінки льодовика, що раніше вважався одним з останніх стабільних у регіоні.
Дослідження ґрунтується на польових роботах, що тривали з 2021 року, та на створенні мережі спостережень у гірських умовах Паміру. Як зазначає аспірант Ахілле Жубертон: «Проблема в тому, що даних майже немає. Але саме завдяки ним ми можемо змоделювати зміни, які важко зафіксувати безпосередньо».
Місцеві партнери — ключ до сталості
Проєкт ґрунтується не лише на науці, а й на тісній співпраці з місцевими громадами. Місцеві пастухи, які щороку зустрічають дослідників, допомагають охороняти станції та навіть надають важливу інформацію, яку супутники фіксують із запізненням. «Це надає нашій роботі реальний і особистий вплив», — говорить Жубертон.
Цього року команда передала технічні навички обслуговування обладнання місцевим мешканцям, що дозволить скоротити кількість виїздів на місцевість. Тепер системи моніторингу не тільки автономні, а й готові функціонувати десятиліттями без постійного втручання науковців.
Аномалія, що зникає
Льодовик Кизилсу став еталонним майданчиком для дослідження так званої Паміро-Каракорумської аномалії — явища, коли льодовики в умовах глобального потепління поводяться стабільно або навіть збільшуються. Але ситуація змінилася: згідно з моделлю, створеною командою ISTA, у 2018 році поведінка льодовика перейшла переломну межу.
«Ми виявили, що зменшення кількості снігопадів змінило динаміку маси льодовика», — пояснює Жубертон. Танення стало компенсувати нестачу снігу, але лише частково — водні ресурси все одно зменшуються.
Технології та виклики
Дослідники використовували обчислювальні моделі, побудовані на місцевих спостереженнях, кліматичних реаналізах і даних дистанційного зондування. Ці моделі дозволили реконструювати кліматичну історію водозбору з 1999 по 2023 рік. Навіть за мінімальних обсягів первинних даних, модель підтвердила свою надійність.
«Моделювання — це необхідність навіть у країнах з добре розвиненою інфраструктурою», — наголошує Жубертон. А в Памірі — це єдина можливість отримати об’єктивну картину.
Зараз дослідники намагаються ущільнити мережу моніторингу і оновити обладнання, щоб покращити якість вхідних даних. Вони також встановили нові автоматизовані плювіометричні та температурні станції на моренах поблизу льодовика.
Зміна парадигми: від стабільності до втрати
Період 1999–2018 років характеризувався умовною стабільністю льодовика Кизилсу. Однак із 2018 року ситуація змінилася: скорочення снігового покриву призвело до збільшення танення, що вже не компенсується новими опадами.
Це підтверджується фотографіями з таймлапс-камер, які фіксують незвично раннє танення снігу. Наприклад, у березні 2022 року товщина снігу ледве досягла одного метра, що нетипово для цієї пори року.
«Усі ці зміни відбуваються надто швидко», — попереджає команда. Результати досліджень уже опубліковано в журналі Communications Earth & Environment, що підкреслює їхнє міжнародне значення.
Вплив на Центральну Азію та світову водну безпеку
Льодовик Кизилсу живить водозбір Амудар’ї — однієї з найбільших річок Центральної Азії, яка, у свою чергу, історично забезпечувала Аральське море. Але сьогодні навіть посилене танення льодовиків не здатне відновити висохлі водосховища, як показують результати моделювання.
Це не лише екологічна катастрофа, а й соціально-політичне питання, оскільки мільйони людей у регіоні залежать від води з Памірських льодовиків. Зменшення водопостачання у майбутньому може спричинити міграційні кризи і конфлікти за ресурси.
Що далі?
Попри завершення поточного фінансування, команда планує продовжити роботу, шукаючи нові джерела підтримки. Учасники проєкту визнають, що дослідження лише на початку шляху, а розуміння складної гідрокліматичної системи Паміру потребує більш масштабної міжнародної кооперації.
«Наша робота — це перший крок у правильному напрямку», — підсумовує Жубертон.
Льодовик Кизилсу — не лише об’єкт спостереження. Це тривожний індикатор змін, що вже торкнулися “Третього полюсу” Землі. І наш обов’язок — не пропустити сигнал SOS.