При бажанні, завжди можна знайти сліди перших етикеток в ранній історії людства, що-небудь схоже етикетці обов’язково повинно було супроводжувати активність людини з моменту появи найпростішої тари та писемності.
Зі збережених артефактів, відома етикетка від посудини для вина, знайдена в гробниці фараона Тутанхомона, який жив у 14 столітті до нашої ери. На цій, найдавнішій збереженій етикетці, дуже точно перераховані компоненти які входили до складу благородного напою. Щодо сучасності, то найстаріша відома етикетка для вина була виконана руцями гусячим пером, легендарним французьким ченцем на ім’я Pierre Perignon на листку паперу. Етикетка була прив’язана мотузкою до шийки скляної пляшки.
Винна індустрія завжди була локомотивом виробництва етикеток. Всі нові розробки поліграфії відразу йшли на службу виноробам. У 1796 році, з винаходом літографії, етикетки виконані вручну змінилися етикетками виконаними за допомогою літографії і з тих пір етикетки стали друкуватися масовими тиражами.
Перші повнокольорові етикетки з’явилися до 1880 року. Продавці товару відразу стали використовувати різноманіття кольорових фарб, що б привернути погляди покупців. До створення зображення на етикетці залучалися професійні художники та дизайнери. Етикетку намазували клеєм, приклеювали на упаковку і вона ставала, певним чином, візитною карткою товару.
Кількість товару росло і намазувати пензликом кожну етикетку стало стомлюючим заняттям. І тоді, на початку 1930хх років, з’явився Р. Стентон Ейвері. Він, спостерігаючи за цією рутинною і низькопродуктивною операцією, запропонував для виготовлення етикеток використовувати матеріали з уже готовим липким шаром. Р. Стентон Ейвері запатентував винахід і перетворив виробництво етикеток на успішний бізнес.
Треба відзначити, що певний аналог сучасної самоклеючої етикетки існував давно і використовувався в поштових службах майже всіх країн світу. Адже етикетка є папір із зображенням і клейовою основою, тобто поштова марка, а як відомо, перша поштова марка з’явилася на 90 років раніше першої самоклейки, в квітні 1840 р. “За кілька днів до випуску знаменитої” Чорної пенні ” поліграфісти фірми « Perkins , Bacon & Petch » перебували в стані авралу – вони вже п’ять днів мучилися намагаючись нанести самоклеючий клей – «Ось уже п’ять днів ми займаємося нанесенням клейового шару на марки, і труднощі, з якими ми зіткнулися, не піддаються опису». Клей який вони використовували складався з суміші картопляного, пшеничного і столярного клею.
Рецепт клею був опублікований тільки в 1852 році у Звіті спеціального комітету з поштовим маркам. Скориставшись цим приводом, Ч. Діккенс опублікував блискучу статтю Великий секрет британського клею.
Індустрія виробництва етикеток регулярно поповнюється набором нових технологій обробки і новими сортами матеріалів.
Сучасна етикетка випускається з тисненою фольгою, запечатується фарбами з ароматом продукту, електронним чіпом, може витримати перепад температур до 100 градусів. Сьогодні в асортименті типографії більше ста сортів паперів і плівок. у цьому не важко переконатися тут.
З розвитком законів захищаючих права споживачів до етикеток виникли вимоги з боку контролюючих департаментів державних служб. У багатьох країнах прийняті закони, які зобов’язують наносити на етикетку детальну інформацію про властивості товару, виробника, заходи обережності і компонентах з яких товар виготовлений.
Від поштової марки потихеньку відмовляються. Її витісняє Інтернет. Змінюються способи друку, росте список матеріалів на яких роблять етикетку, широке впровадження електронні етикетки RFID, але красивій та привабливій етикетці ніщо не загрожує.