Трансанатолійський газопровід (з Азербайджану через Грузію і Туреччину до грецького кордону) подолав важливу віху: до кінця 2016 року була здійснена прокладка половини запроектованої траси, в результаті чого проект «Південний газовий коридор став ближче до фінішної точки, що в свою чергу означає зниження залежності Європи від російського газу. Якщо створення коридору буде успішно завершено у відповідності з планом, незабаром на європейський ринок надійде перший каспійський газ.
Ще більш важливим для Європи є той факт, що просування цього проекту додасть новий вимір в ті радикальні зміни, які відбуваються в даний час на світових ринках природного газу.
Зростання світового видобутку природного газу, нарощування пропускної здатності нової газотранспортної інфраструктури, зниження цін на природний газ, зростання обсягів торгівлі скрапленим природним газом (СПГ), все це вже розширює можливості вибору для газових імпортерів в Європі і знижує вплив російського енергетичного гіганта Газпрому. А це, в свою чергу, змінить в найближчі роки ситуацію з енергетичною безпекою Європи.
Чим пояснюється важливість проекту «Південний газовий коридор»? Відповідь на це питання лежить в рівній мірі в області політики і енергетики. Європейський союз підтримав створення «Південного газового коридору», щоб обійти контрольовані Росією газопроводи і уникнути в майбутньому криз, подібних тим, що виникали раніше, коли Газпром холодною зимою 2009 року скоротив постачання газу на транзитний вузол України, залишивши без тепла такі країни Євросоюзу, як Угорщина, Румунія і Польща. Відносини між Брюсселем і Москвою ще більше ускладнилися, коли Росія вторглася на Україну і анексувала Крим в 2014 році. Крім того, спроби Росії обійти Україну як транзитний вузол за рахунок будівництва трубопроводу «Північний потік-2» спровокували додаткові побоювання щодо можливих наслідків для Європейського союзу.
До 2020 року «Південний газовий коридор» принесе близько 10 мільярдів кубометрів природного газу з азербайджанського газового родовища «Шах Деніз» в Албанії, Італії, Грузію, Туреччину і Грецію. До 2026 року ця цифра зросте до 31 мільярда кубометрів.
Трансанатолійський трубопровід, який буде доставляти природний газ через Туреччину, являє собою другий сегмент коридору після Південно-Кавказького трубопроводу через Азербайджан і Грузію. Його третій сегмент – Трансадріатичний трубопровід, пройде від Греції та Албанії в Італію. Його майбутнє в Італії представляється не настільки гарантованим, враховуючи, що заперечення місцевих жителів проти маршруту його прокладки можуть посилитися після невдалої спроби національного референдуму про конституційні зміни в країні, що призвело до відставки прем’єр-міністра Ренці в грудні минулого року.
Однак, європейська газова безпека пов’язана не тільки з прокладкою «Південного газового коридору». Нові реалії газового ринку 21 століття можуть виявитися ще більш важливими факторами. Світове виробництво природного газу, завдяки в першу чергу американській сланцевій революції, зросла до 2015 року на 27 відсотків порівняно з 2005 роком. У свою чергу, це призвело до найбільшого за десятиліття профіциту природного газу, що склав у 2015 році 70 мільярдів кубометрів.
В результаті ціни на газ на багатьох ринках різко знизилися. У Британії, наприклад, вони впали з 11 доларів за мільйон БТЕ (британських теплових одиниць) у 2011 році до 4 доларів за мільйон БТЕ в середині 2016 року. У світовому масштабі чисте збільшення обсягу імпорту та експорту СПГ призвело цей показник у 2015 році до історичного максимуму – 244.8 мільйонів тонн.
Нова газова інфраструктура розвивалася паралельно з ростом пропозиції та збільшенням обсягів торгівлі. В Європі створення з’єднувальних трубопроводів і терміналів СПГ, особливо на північному-сході континенту, повільно, але неухильно послаблює трубопровідну гегемонію Росії. В кінці 2014 року Литва запустила термінал СПГ в Клайпеді, а в 2016 році почалися поставки на термінал СПГ в польському порту Свиноустя. Ці термінали зрідженого природного газу в поєднанні з новими регіональними трубопроводами і зворотним потоком газу через існуючі трубопроводи дозволили країнам Центральної та Східної Європи диверсифікувати імпорт газу, послабивши залежність від Газпрому.
Тим не менш, «Південний газовий коридор» залишається критично важливою для країн, які сильно залежать від поставок Газпрому. У 2015 році частка Росії на ринках природного газу Болгарії, Словаччини та Угорщини коливалася від 70 до майже 90 відсотків. Крім того, запланований трубопровід «Турецький потік», по якому російський газ буде надходити до Туреччини, а можливо, і далі в Південно-Східну Європу, може ще більше посилити присутність Газпрому в цьому регіоні.
Чинний «Південний газовий коридор» може змінити цю динаміку. У той же час, енергетична безпека Європи залежить не тільки від глобальних змін, що відбуваються сьогодні, на газових ринках, а також від продовження співпраці між європейськими державами. Мова йде про ситуацію невизначеності, пов’язаної з майбутнім єдиної Європи. Без цього Трансанатолійський трубопровід нічого не змінить для газової безпеки континенту.
Натхнення: inosmi.infо