Вчені об’єднали дані місій Lunar Reconnaissance Orbiter і Gravity Recovery and Interior Laboratory (GRAIL), щоб максимально детально дослідити форму Місяця і з’ясувати, як вона змінюється під впливом Землі. За словами Ервана Мазаріко (Erwan Mazarico) з Массачусетського технологічного інституту в Кембриджі (штат Массачусетс), деформація Місяця – це один з наслідків гравітаційного впливу Землі, яке вкрай складно виміряти, проте вчені можуть вивчати цю аномалію завдяки підказкам, що зберігаються в надрах супутника.
Взаємний гравітаційний вплив Землі і Місяця настільки потужний, що в результаті змінюється форма і одного, і другого небесного тіла, – наша планета і її супутник за формою стають більше схожими на курячі яйця, «загострені» сторони яких звернені один до одного. Найбільш відомі ефекти гравітаційного впливу Місяця на Землю – це морські відливи і припливи, при яких на протилежних сторонах нашої планети утворюються опуклості. У світовому океані цей ефект виражений набагато сильніше, ніж у твердій корі (опуклість води більша), так як вода може вільно переміщатися.
Читайте також: Японці перетворять Місяць в найпотужнішу електростанцію
А ось наслідки гравітаційного впливу Землі на Місяць (місячний прилив), виявити важче, так як Місяць досить твердий, за винятком невеликого ядра. Проте, якщо гравітація Землі сильна, висота опуклості на видимій стороні Місяця може скласти близько 51 см. Можна припустити, що подібних розмірів опуклість утворюється і на протилежній стороні супутника.
З часом місце розташування опуклості може переміщатися, але не більше, ніж на кілька сантиметрів. Хоча Місяць повернутий до нашої планети завжди однією і тією ж стороною із-за специфічного нахилу і форми орбіти, він переміщається в межах невеликої ділянки неба
Раніше проводилося кілька досліджень цих ледь вловимих змін із Землі. Але тільки після появи LRO і GRAIL, що володіють достатнім розрішенням, вчені змогли побачити місячні припливи з орбіти.
Для пошуку ознак припливу вчені використовували дані, зібрані приладом Lunar Orbiter Laser Altimeter (LOLA) автоматичної міжпланетної станції LRO, який відображає висоту поверхневих утворень Місяця. Команда вчених вибрала ділянки Місяця, над якими космічний апарат пролітав більш ніж один раз, причому кожного разу по іншому маршруту. Загалом було відібрано понад 350 тисяч місць – як на видимій, так і на «темній» стороні Місяця.
Ретельного зіставлення вимірів допомогли вченим з’ясувати, що висота опуклості збільшувалася, або знову поверталася до колишніх значень. Подібного роду зміни, вказують на те, що що опуклість періодично змінює своє положення.
Читайте також: Місяць може всіх нас вбити
Найскладніше в цьому процесі полягала в тому, щоб точно виміряти, як далеко над поверхнею Місяця знаходився LRO під час кожного вимірювання. Для відтворення орбіти автоматичної міжпланетної станції дослідникам необхідна була карта гравітаційного поля Землі. І тут вченим на допомогу прийшла місія GRAIL.
Нові дані повністю узгоджуються з раніше отриманими результатами. Передбачувані розміри опуклості підтвердили попередні вимірювання. Ще одна вельми цікава особливість – загальна жорсткість Місяця також збіглася з раніше отриманими результатами.