Згідно зі статтею, опублікованій на порталі livescience.com за останні 2,6 мільйона років, наша планета пережила понад 50 льодовикових періодів, які чергувалися з більш теплими міжльодовиковими епохами. Останній льодовиковий період стався на нашій планеті 11700 років тому, в той час як наступний очікується лише через 50 тисяч років. Чим же викликаний такий тривалий проміжок між теплими і холодними періодами і що ж саме здатне змусити крижані щити Землі розширюватися з особливою періодичністю?
Що таке льодовиковий період?
Льодовиковий період — особливий час в історії нашої планети, яка в цей період часу починає відчувати сильне похолодання клімату, що викликає розростання льодовикових покривів Землі. Відомо, що льодовикові періоди обумовлені складним і взаємопов’язаним набором чинників, які охоплюють як локальні впливи, такі як рівень вуглекислого газу в атмосфері, так і глобальні впливи, які включають в себе навіть положення Землі в Сонячній системі.
Всього лише кілька століть тому вченим вдалося розшифрувати “підказки”, які натякають на минулі льодовикові періоди. В середині 19-го століття натураліст Агассіс зміг задокументувати сліди, які льодовики залишили на Землі у вигляді величезних скель і велетенських брил неоднорідного походження, відомих нам як морени.
Лише до кінця 19-го століття вчені дали назви для чотирьох льодовикових періодів, що відбувалися в епоху плейстоцену. Між тим, через кілька десятиліть вченим вдалося зрозуміти, що холодні періоди на Землі наставали значно частіше, ніж це було встановлено раніше. Так, у 1940-х роках сербський астрофізик Мілутін Міланкович припустив, що хвилі сонячного світла і сонячної радіації, які досягають нашої планети, могли стати причиною виникнення кліматичних змін. Як результат, дана теорія стала великим проривом у розумінні етапів льодовикового періоду, використовуючись досі як цикли Міланковича.
Астрофізику вдалося виділити три основних факторів переміщення орбіти Землі щодо Сонця. Завдяки цьому відкриттю, вчені навчилися визначати, скільки сонячної радіації досягає нашу планету в той чи інший період часу.
В якості одного з головних чинників була виділена ексцентрична форма орбіти Землі навколо Сонця, здатна змінюватися від кругової до еліптичної на 96 000-річному циклі. Причина появи орбітальної опуклості полягає в сильному гравітаційному полі Юпітера, який зміщує орбіту, а потім повертає її назад.
Другим фактором приймають нахил Землі, який є причиною наявності сезонності на нашій планеті. Так звана похила вісь обертання Землі впливає на обидві півкулі, адже відхиляючись убік від Сонця, одна півкуля переживає зимовий сезон, у той час як інша півкуля, яка схиляється до Сонця, переживає літо. Кут нахилу Землі змінюється в циклі близько 41 000 років, що значно впливає на екстремальність сезонів.
Третій фактор враховує коливання похилої осі Землі, яка має схожість з рухом вовчка. Коливання похилої осі, викликане силою збереження кутового моменту Землі, що обертається дуже швидко і тільки один раз в день, також викликає коливання похилої осі, причому воно відбувається лише 1 раз протягом 20000-річного циклу.
В даний час вважається, що фактичною причиною виникнення льодовикового періоду є фундаментальний зворотний зв’язок у кліматичній системі. Вчені досі намагаються з’ясувати, які саме екологічні фактори впливають на глобальне заледеніння планети, викликаючи значне розширення площі льодовиків.
Недавні дослідження вчених з Потсдамського інституту в Німеччині показали, що наступ попередніх льодовикових періодів було викликано зниженням вуглекислого газу в атмосфері. Таким чином, різке збільшення вмісту вуглекислого газу, викликане антропогенними викидами і людською діяльністю, найімовірніше, запобігла настанню наступного льодовикового періоду на строк до 100 000 років.