Досліди на мишах підтвердили припущення учених про те, що зміцнення нейронних зв’язків між гіпокампом і мигдалеподібним тілом є той самий механізм, який відповідає за формування у людини механізму виживання — асоціативної «пам’яті страху».
Двоє вчених з Каліфорнійського університету в Ріверсайді виявили, що в стресовій ситуації гіпокамп реагує на певний контекст і кодує його в пам’ять, а мигдалеподібне тіло активує захисні функції, в тому числі реакцію у вигляді страху.
«Пам’ять страху» — це здатність мозку, яка допомагає йому вижити. Ми запам’ятовуємо ситуацію, в якій загрожувала небезпека, і уникаємо подібних ситуацій у майбутньому. Якщо людина пережила аварію і отримала в ній серйозні травми, то може боятися автомобілів навіть після того, як оговтається фізично. Під час аварії мозок встигає рахувати і обробити інформацію від всіх сенсорів тіла: очей, вух, носа. Він запам’ятовує місце події, звук зіткнення, запах диму та палаючої пластмаси. Вся ця інформація переробляється і об’єднується в якусь єдину картину — «контекст», пов’язаний з травмуючою подією.
Навіщо ж розривати цей зв’язок?
У деяких випадках захисний процес пам’яті страху стає неконтрольованим. Найчастіше це відбувається при посттравматичному стресовому розладі (ПТСР), коли травмуюча подія була особливо страшною: війна, терористичний акт, великі катастрофи і т. д. Незначні деталі, які віддалено нагадують пережите, у пацієнтів з ПТСР можуть спровокувати надмірні реакції: нічні кошмари або безсоння, посилене занепокоєння, депресію — навіть через багато років після події.
Натхнення: www.popmech.ru