Вчені використовували геологічні дані озерних відкладень, щоб з’ясувати, як змінилося навколишнє середовище в Тибетському нагір’ї 12 століть назад.
Тибетська імперія була найвищого у світі, розташовуючись на висоті понад 4 000 метрів над рівнем моря. Вона процвітала в період з 618 по 877 рік нашої ери і займала територію площею приблизно 4,6 млн км кв, перебуваючи одночасно в Східній і Центральній Азії, тягнучись до північної Індії.
З огляду на важкі умови для зростання населення, включаючи гіпоксію, коли концентрація кисню на 40% нижче, ніж на рівні моря, неймовірно, що імперія процвітала. Однак її крах в IX столітті залишається загадкою. Автори нового дослідження, опублікованого в журналі Quaternary Science Reviews, прийшли до висновку, що причина — в кліматичній кризі.
Чжітун Чен з Інституту дослідження Тибетського нагір’я, Китай, і його колеги використовували геологічні даними озерних відкладень, щоб з’ясувати, як змінилося навколишнє середовище 12 століть назад. У відкладеннях прісноводного озера компанії Xardai Co збереглися залишки мікроскопічних одноклітинних водоростей, відомих як діатомові.
Дослідницька група відзначила значну зміну від планктонних різновидів (ті, які дрейфують всередині водойми, зазвичай ближче до поверхні) до бентосних форм (живуть поблизу дно озера). Вони інтерпретували це як наслідки переходу до більш посушливих умов і зниження рівня води в озері.
Дані про те, що раніше в озері був високий рівень води дозволяє припустити, що теплі і вологі умови переважали під час розквіту Тибетської імперії близько 600 – 800 рр. н.е., перш ніж настала сильна посуха, яка збіглася з розпадом імперії ок. 800-877 рр. н.е.
Автори дослідження пов’язують посуху з ймовірністю неврожаю, і, як наслідок, соціальних хвилювань серед населення, а також до релігійних і політичних проблем. Це, в результаті, і могло привести до занепаду імперії.