Сучасне космічне законодавство, створене пів століття тому, не відповідає реаліям приватного дослідження космосу та потребує термінового оновлення для запобігання хаотичному розвитку космічної діяльності.
Застаріле законодавство космічної ери
Міжнародне космічне право базується на угодах, укладених в період Холодної війни. Ці документи включають Договір про космос 1967 року, Конвенцію про відповідальність 1972 року та Угоду про Місяць 1979 року. Усі ці договори були створені для регулювання діяльності держав, а не приватних компаній.
Нині ситуація кардинально змінилася. Приватні компанії стали ключовими гравцями у космічній галузі. З приблизно 11 000 активних супутників на орбіті Землі більшість перебуває у приватній власності. Космічні агентства різних країн все частіше співпрацюють з приватними підприємствами.
Наприклад, місяцехід Blue Ghost компанії Firefly Aerospace успішно приземлився на Місяць у рамках програми NASA. Іншим прикладом є SpaceX Ілона Маска, що отримала 22,6 мільярда доларів США від американського уряду для розвитку своїх проектів.
Проте недавні невдачі, як-от аварії ракет Starship у січні та березні 2025 року, демонструють ризики такої діяльності. За таких умов виникає нагальне питання: яким чином можна притягнути приватні компанії до відповідальності за можливі негативні наслідки їхньої діяльності?
Проблеми відповідальності та космічного трафіку
Зростання кількості об’єктів на орбіті підвищує ризик зіткнень між супутниками, космічними апаратами та космічним сміттям. Незважаючи на існування механізмів попередження про можливі зіткнення, глобального підходу до оцінки таких ризиків не існує.
Конвенція про відповідальність 1972 року надає певні вказівки щодо вирішення питань відповідальності після зіткнень. Проте вона стосується лише держав.
Така процедура часто виявляється складною та повільною. Деякі оператори супутників купують страховку для покриття збитків від зіткнень. Однак космічне страхування надзвичайно дороге, тому більшість супутників залишаються незастрахованими.
Крім того, Договір про космос вимагає від країн уникати забруднення космосу. Проте він не вирішує конкретно проблему накопичення космічного сміття. Формулювання документа залишаються розпливчастими, без чіткого визначення таких понять як “належна увага” та “відповідні консультації”.
Власність на космічні ресурси
Питання власності на ресурси в космосі стає все актуальнішим. Хто має право володіти мінеральними ресурсами, видобутими з Місяця чи інших небесних тіл? За межами Землі не існує міжнародно узгодженого режиму прав власності.
США намагаються встановити приватну власність на космічні ресурси через “Угоди Артеміди” 2020 року. Ці зусилля суперечать концепції “спільної спадщини людства”, яка є основою Угоди про Місяць 1979 року. На сьогодні 53 країни підписали Угоди Артеміди, але лише 17 країн є учасниками Угоди про Місяць.
Без чітких правил дослідження та видобуток ресурсів на Місяці приватними компаніями можуть зіткнутися з серйозними проблемами. Можливі сценарії включають зіткнення космічних апаратів через відсутність “правил дорожнього руху” на Місяці та пошкодження місячної поверхні внаслідок видобувної діяльності.
Шляхи до безпечного дослідження космосу
Для забезпечення безпечних і сталих комерційних космічних польотів необхідно розвивати космічне право. Це можливо лише шляхом досягнення міжнародного консенсусу щодо нових правил космічних місій.
Ключові питання, які потребують вирішення, включають: які типи пошкоджень Місяця мають бути усунені та хто має це робити; як постраждалі суб’єкти можуть отримати компенсацію; які правила слід встановити для управління зростаючим трафіком у космосі.
Також важливо визначити, як стимулювати країни посилювати нагляд за приватними партнерами у спільних місіях.