Дивитися на неймовірно величезний темний космос всім нам трохи моторошно. Не дивно, що астрономи найчастіше воліють зосередити свою увагу на світлих об’єктах цієї безодні. Між тим, саме в непроглядній темряві вчені можуть знайти найкращі пояснення різних гіпотез про космос.
Так, у 1923 році американський астроном Едвін Хаббл (саме в його честь названий знаменитий космічний телескоп “Хаббл”) доказав, що Всесвіт значно більший, ніж очікувалося. Учений виявив, що те, що вважалося вихором газу на околиці нашої галактики, було насправді іншими галактиками: самотні “острівці світів” вчені змогли помітити крізь порожнє “море” чорноти. Відкриття призвело до народження досить-таки втішної думки: навіть найтемніша ділянка неба, коли ми дивимося через телескоп на нього, усіяна групами галактик, що світяться подібних на наш Чумацький Шлях.
Але є й інший погляд на Всесвіт. Починаючи з 1981 року, коли астрономи виявили вільний простір — Порожнечу Волопаса (Boоtes void), науковий світ дізнався також, що Всесвіт володіє своєрідними величезними, порожніми, холодними і абсолютно темними областями. І вони набагато більші, ніж очікувалося. Таким чином, для того щоб краще зрозуміти Всесвіт, вченим просто потрібно іноді дивитися в безодню.
Порожнеча Волопаса (яку людина безсумнівно побачить, подивившись на Волопас, сузір’я “орача”, що примикає до Великої Ведмедиці) є неідеальною сферою з діаметром приблизно 280 мільйонів світлових років.
Коли вчені вперше побачили цю порожнечу, вони виявили в ній тільки одну галактику. З того часу астрономи виявили ще кілька десятків галактик, але на цьому все. Для порівняння зазначимо, що, наприклад, Суперскупчення Діви, невелика ділянка, яка включає Чумацький Шлях, містить в собі понад дві тисячі галактик. Так що всього кілька десятків дійсно здаються дивно малою кількістю.
Мешканці Чумацького Шляху, люди можуть бачити одну величезну сусідню галактику Андромеди навіть неозброєним оком. Близькість Андромеди допомогла Едвіну Хабблу подивитися на її окремі зірки, щоб розкрити справжні масштаби Всесвіту.
Часто в дуже великих масштабах Всесвіт описується як космічна павутина з нитками невидимої темної матерії, яка “обв’язую” світлі структури Всесвіту. Хоча, можливо, набагато краще думати про це, як про космічну піну (мильні бульбашки у ванній). В піні мильні бульбашки стикаються, як і скупчення галактик, а між ними лежить в основному порожнеча.
Проблема була в тому, що Порожнеча Волопаса занадто велика. Такі порожнечі, або отвори, ростуть, оскільки в їх щільних оболонках (тобто по краях порожнини) гравітаційний вплив сильніший, ніж у їх центрі.
І щоб пояснити цей феномен вчені повинні були дочекатися 1998 року, коли була відкрита темна енергія: “космічний тиск”, який змушує порожні регіони космосу розширюватися.
Багато астрономыв вважають, що ці моторошні регіони Всесвіту – порожнечі, можуть у майбутньому обіцяти великі відкриття при їх належному дослідженні. Так що швидкий статистичний аналіз їх форми міг би допомогти вченим виміряти темну енергію, гравітацію і інші загадкові нові сили краще, ніж коли-небудь раніше. Залишилося тільки трохи краще вдивитися в порожнечу.