Це несподівано суперечить давньому уявленню вчених про те, що наш мозок схильний швидко розпізнавати крики жаху заради виживання.
Більшості з нас, слава Богу, не потрібно розпізнавати крики жаху, щоб вижити. Набагато важливіше відразу реагувати на гудки машин або поїздів.
У дослідженні розглядалися різні типи криків і їх сприйняття слухачами. Наприклад, вчені попросили учасників уявити, що “на вас напав озброєний незнайомець в темному провулку”, а також уявити, що “ваша улюблена команда виграє Чемпіонат світу”. Природно, представивши це потрібно було закричати. Кожен з 12 учасників видав сім різних криків: 6 криків були “викликані” болем, гнівом, страхом, задоволенням, сумом і радістю, а один був нейтральним «А-а-а-а!».
Потім іншим групам учасників дослідження було запропоновано розрізняти типи крику. На роздуми давалося всього три секунди. У цей часовий відрізок вкластися не виходило, якщо людина чула тривожні крики — він просто не міг зрозуміти, що позначає почутий крик. Якщо крик був радісним, то трьох секунд для визначення цього було більш ніж достатньо.
В іншому експерименті 30 добровольців були підключені до апарату функціональної магнітно-резонансної томографії (фМРТ). Виявилося, що менш тривожні крики викликають велику активність в області мозку, що відповідає за слух, а також в лобовій. Тривожні крики викликали меншу активність. Чому — поки не ясно.
Крики тварин зазвичай пов’язані з тривожними ситуаціями — небезпекою, говорить психолог Саша Фрюхольц з Цюріхського університету, тому вони до них більш уважні. Його робота ставить під сумнів переважаючу в нейробіології думку про те, що людський мозок в першу чергу налаштований на виявлення загроз.
Натхнення: www.popmech.ru