Американські нейробіологи визначили клітини мозку, які відповідають за прагнення людини ризикувати. Точніше, фахівці довели давню теорію, згідно з якою причина ігроманії лежить у низькій активності синтезу рецепторів дофаміну 2-го типу.
Дослідження проводилося, як завжди в подібних випадках, на лабораторних щурах. Нейробіологи Стенфордського університету на першому етапі своїх досліджень визначили, хто із щурів – “ігроман”, а хто не схильний ризикувати. Тваринам надали на вибір два варіанти – потягнути важіль зі стабільною дозою їжі, або ж ризикнути і після ряду невдалих спроб отримати “супер-приз” у вигляді величезного шматка цукру. Тобто в першому випадку щур вибирає нехай і біднуватий, але гарантований раціон. А в другому – напівголодне життя, але з можливістю ґрунтовно поласувати у разі прихильності фортуни. Словом, все як у людей.
У підсумку виявилося, що 85% щурів – за стабільність, а 15% – ризикові хлопці. На цьому перший етап дослідження закінчився і почався другий, найважливіший. Вчені спробували зрозуміти, в чому різниця в роботі мозку у двох різних груп. Вони спостерігали за дофаміновими рецепторами нейронів D2 (дофамін – гормон радості, якщо сильно спростити значення цього терміна). Після невдачі з важелем у тих щурів, які в підсумку виявилися в групі “стабільність”, сигнал від цих нейронів був сильний і чіткий. А у “ризикових” – дуже слабкий. При цьому, якщо у ризикових штучно порушити ці рецептори – весь їхній азарт моментально випаровується, вони стають вкрай обережними.
Вчені зробили з цього висновок, що нейрони D2 “запам’ятовують” невдалі дії. І якщо їх активність знижена, то людина з більшою охотою йде на ризик, не отримуючи “попереджувальних” сигналів в належній мірі. Таке відкриття має цілком практичне застосування. Зокрема, при лікуванні залежності від азартних ігор.