Слово “offshore” – англійське. Це сленг що походить від двох слів: прийменника off (у перекладі зазвичай позначає українське – поза, поза чогось) з приєднанням слова shore (зазвичай перекладається, як берег моря, узбережжя, але не берег річки, – він називається bank). Існують й інші варіанти перекладу слова shore. Чому зародилося таке словосполучення можна тільки здогадуватися, але швидше пов’язане воно з острівним розташуванням Великобританії.
Взагалі, напевно перші прообрази офшорів почали вимальовуватися ще 12-13 століттях нашої ери. Як приклад. В Індії кожен феодал отримував від монарха наділ землі з якого був зобов’язаний виплачувати податок. Монастирі від податку були звільнені. Хитрі землевласники передавали частину своєї землі з селянами монастирям, доплачуючи ченцям за хитру комбінацію. Нічого протизаконного в цьому не було. Будь-який землевласник міг допомогти монастирю. Китайці в цей же час, переселялися у важкодоступні гірські райони уникаючи таким чином стягнення з них податків.
Далі, цікаві історичні моменти були пов’язані з 17-18 століттями. В цей час йде бурхлива колонізація європейцями Північної Америки. Поселенці, що приїхали на чужину, звільнялися від будь-яких податків, часом терміном до 10 років. З часом і там починають набирати силу збір податків у бік метрополій, але відносно Європи ці податки виглядають вкрай смішними, де вони в десятки разів вищі. Мабуть тому, багато буржуа рушили з “насиджених” місць у Європі у бік Нового Світу, забираючи свої накопичення і шукаючи захисту від свавілля монархій.
Поява офшору, як притулку для капіталів в нашому сьогоднішньому розумінні, з’явилося тільки на початку минулого століття. Перша світова війна виснажила воюючі сторони,наприклад, прибутковий податок у Великобританії з початку війни з 6 % відсотків виріс до 30% на кінець війни, також був введений податок на надприбутки. Першим, хто “рознюхав”, що капітали відчайдушно потребують притулок, – це був Ліхтенштейн.
Це клаптик землі з невелике місто, і знаходиться у вкрай зручному географічному положенні, – в центрі Європи. Тихе поселення запропонувало себе, як “тиху гавань” для компаній, які будуть зареєстровані на його території, не проводячи жодної економічної діяльності на теренах князівства. Натомість, воно просило так би мовити, фіксований відсоток від капіталу, що зберігається на території князівства. Все інше, – майно, прибуток та інше, його не цікавило. За п’ять років існування офшорної зони ” Ліхтенштейн “, там працювало вже 747 компаній.
Приклад Ліхтенштейна наслідувала Швейцарсьа конфедерація. Але головною відмінністю в пізніших часах, – в 1934 році, послужило прийняття закону про банківську таємницю. Іншими словами, – закон про анонімність вкладів, чим не забарилися скористатися німецькі промисловці, які боялися за свої капітали з приходом Гітлера. Нам, звичайно, немає чого боятися, та якщо у вас виникне необхідність відкрити офшор, , у Finance Business Service, вам порадять, як це зробити.
“Велика депресія” США відзначилася різкою зміною політики стосовно багатого населення. Після проходження гострої кризової фази, Теодор Рузвельт в 1935 році вводить податкову ставку в 65 % підняту з 23%. А в 1936 році вона вже досягає 75 %. Чи варто дивуватися появі і процвітанню офшорних зон? На всьому цьому фоні виникають Бермудські острови, – нове продовження розповсюдження офшору, але тепер вже біля берегів США. Реджинальд Коньерс, Джеймс Перман і Ніколас Ділл, – випускники Кембриджа, створюють компанію Conyers Dill & Pearman. Гроші зі Штатів полилися рікою. Найближчі острова карибського басейну швидко переймають приклад.
Пізніше, в 1961 році, на острові Мен, що знаходиться між Британією та Ірландією, захотіли привернути до себе увагу багатих шляхом зниження податків. Їм це вдалося. Як наслідок – новий офшор. Далі, більше – Гонког і Макао.
Сьогодні картина виглядає наступним чином. До класичних офшорних зон відносяться країни, де спостерігається політична та економічна стабільність і невисокий рівень розвитку промисловості. Компанії, зареєстровані в зонах такого типу, не платять податок на прибуток. Він часто замінюється фіксованим податковим збором. Причому здавати фінансові звіти і проходити аудиторські перевірки не потрібно. Класичними офшорами є такі країни, як Беліз, Панама, Сент- Вінсент і Гренадіни, Сейшельські острови, Співдружність Домініки.
До офшорних зон з низьким рівнем оподаткування відносяться Кіпр, Ісландія, Сінгапур, Гонконг. У даному випадку компаніям в обов’язковому порядку необхідно сплачувати податки і здавати фінансову звітність. Часто такі компанії використовуються тоді, коли використання класичних офшорів або неможливо, або небажане. Рівень відповідальності в подібних фірмах є високим, тому і вартість таких компаній вища, ніж класичних.
Офшорні зони з високим рівнем оподаткування, як, наприклад, Швейцарія і Австрія, не володіють вигідними податковими послабленнями, але часто використовуються в тих цілях, коли компанії необхідно створити або підняти свій імідж на світовому ринку.