Печерні ведмеді (Ursus spelaeus) вимерли під час останнього льодовикового максимуму. Вчені довго вважали, що їх убило похолодання. Однак тепер з’ясовується, що вина за зникнення цього виду лежить на людині розумній. Такий висновок зроблений у науковій статті, опублікованій в журналі Scientific Reports великою міжнародною групою вчених.
Дослідники проаналізували останки ведмедів з 14 місцезнаходжень, розкиданих по всій Європі. Вони виділили і прочитали 59 повних мітохондріальних геномів. Біологи порівняли їх з 64 розшифрованими послідовностями мітохондріальної ДНК (мтДНК), описаними в науковій літературі.
Нагадаємо, що мітохондріальний геном, за рідкісними і лише нещодавно виявленими винятками, передається дітям від матері, але не від батька. За різноманітністю мтДНК можна судити про розмір популяції.
З’ясувалося, що різке скорочення чисельності печерного ведмедя почалося близько 40 тисяч років тому, тобто задовго до початку останнього льодовикового максимуму (27 тисяч років тому). Між тим саме 40 тисячоліть назад по Європі розселився Homo sapiens.
Мітохондріальна ДНК стародавніх кісток повідала історію вимирання печерного ведмедя.
Фото Matteo Romandini.
Підкреслимо, що Європа була заселена людьми за сотні тисяч років до проникнення туди нашого виду, який прийшов з Африки. Це були предки неандертальців, а потім і самі неандертальці. Останні теж полювали на ведмедів і, мабуть, поклонялися їм. Так, збереглися “штабелі” ведмежих кісток, причому укладені вже після відділення від них м’яса. У деяких знахідки ведмежі черепи орієнтовані по сторонах світу. Такі дивні дії, безглузді з господарської точки зору, свідчать про наявність культу. Однак “цивілізовані європейці” так і не переступили межі, за якою починалося тотальне винищення виду.
Дослідники вважають, що прибульці з Африки могли володіти більш витонченими мисливськими прийомами або ж просто ставитися до звіра без релігійного пієтету. Печерний ведмідь був цінним джерелом теплих шкур (важлива обставина в льодовикову епоху), м’яса і жиру. Крім того, він представляв загрозу, і представники нашого енергійного виду могли вирішити, що найкращий захист – напад.
Зрозуміло, похолодання теж напевно зіграло свою роль, викликавши труднощі з пошуком їжі навіть у всеїдних ссавців. Але все-таки головна роль в сумній справі винищення виду, схоже, належить людині. Адже, як уточнює ресурс Phys.org попередній максимум зледеніння цього виду вдалося пережити безболісно.
По мірі скорочення чисельності вид поділявся на малі популяції. Це вело до близькородинного схрещування і, як наслідок, генетичних хвороб, що тільки прискорювало вимирання. Зрештою печерні ведмеді зникли зовсім.