Моделювання показало, що під поверхнею молодого Марса умови були такими ж комфортними для примітивного життя, як і в океанах молодої Землі. Однак тривало це недовго, і діяльність мікробів швидко виснажила атмосферу, зробивши планету безлюдною.
©M. Kornmesser, ESO
Сьогоднішній Марс – сувора пустеля, суха і холодна, але так було не завжди. У далекому минулому на сусідній планеті було порівняно тепло і волого, її оточувала досить щільна, багата вуглекислим газом і воднем атмосфера, і в таких умовах там цілком могло виникнути примітивне життя. Про це йдеться і в новій статті, опублікованій в журналі Nature Astronomy. “Умови під поверхнею раннього Марса могли бути придатними для існування мікробів-метаногенів», — підкреслив ключовий автор роботи, професор Арізонського університету Режі Ферье (Regis Ferriere).
На Землі такі мікроорганізми отримують енергію без кисню, наприклад з вуглекислого газу і водню, а побічним продуктом цих реакцій виступає метан. Вони вважаються одними з найдавніших, хоча в нинішніх обставинах зустрічаються не так повсюдно, часто населяючи найекстремальніші екологічні ніші — на кшталт «чорних курців» на дні океанів. Однак на ранньому Марсі, близько чотирьох мільярдів років тому, в нойський період, умови були куди більш придатними для життя метаногенів.
Фер’є і його колеги змоделювали клімат Червоної планети в нойський період з урахуванням великої кількості і високої солоності води (на яку вказує аналіз древніх марсіанських порід), пористості поверхні, насиченої вуглекислим газом і воднем атмосфери. Ці результати вчені використовували для моделювання динаміки екосистем. Робота дозволила оцінити можливості існування і розвитку життя неглибоко під поверхнею Марса. Відповідь виявилася позитивною: такі умови здатні підтримувати існування метаногенів (на що вказували і деякі попередні роботи).
- Вчені зрозуміли, звідки з’являються загадкові радіовсплески
- NASA закрило проект по захопленню астероїдів
- Науковці змінили межі Сонячної системи
За словами вчених, на самій поверхні планети було занадто холодно, проте трохи нижче температура залишалася досить комфортною, а вода, що просочувалася зверху, вуглекислий газ і водень давали достатньо ресурсів для вилучення енергії за допомогою метаногенезу. За їхніми оцінками, оптимальні умови зберігалися на глибині до декількох сотень метрів.
Моделювання показало, що якщо спочатку метаногенне життя на Марсі могло процвітати, то поступово воно надавало все більш негативний вплив на умови власного існування. Біологічна активність таких мікроорганізмів швидко – протягом сотень, а то й десятків тисяч років – змінила склад і знизила щільність марсіанської атмосфери. Вміст водню в ній швидко падало, що могло призводити не тільки до енергетичного дефіциту, але і до охолодження всієї планети. В результаті Марс стрімко замерз і став безлюдний. Життя могло йти все глибше в надра, поки і там умови не зробилися абсолютно невідповідними для нього.