(Open Democracy, Великобританія)
Європа. Слово-омонім. Звучить однаково, але має різні значення. Скільки ж їх? Боюсь, жодного словника не вистачить.
За яку Європу вийшли на Майдан українці? За Європи віддали свої життя сини, чоловіки, батьки з Небесної сотні. Готові загинути за ЄС мешканці Брюсселя, Страсбурга, Гааги? Парижа, Монако, Берліна? Я особисто сумніваюся. Мова йде про різні Європи.
Я виріс в країні рабів, мої батьки були рабами і мені була успадкована та ж доля. Ми були відокремлені від Європи колючим дротом. Європа була казкою, міфом. Європа – це російський міф про людське життя. Для поколінь освічених людей, захованих за залізою завісою, Європа була, перш за все, європейськими цінностями: пріоритетом прав особистості, повагою до людської гідності, свободою. Європою було все те, чого ми були позбавлені.
Саме за цю Європу вийшли українці на Євромайдан: не за ЄС, а за людське життя у себе вдома вони піднялися проти кримінальної банди, яка господарювала в Києві і все ще продовжує господарювати в Москві. «За нашу і вашу свободу». Саме цього не може пробачити Україні диктатор в Кремлі. І ніколи не пробачить.
Різні сприйняття
Саме тому для російського телебачення Європа означає фашизм. І десятки мільйонів росіян, для яких державні канали є головним джерелом інформації, вірять в те, що Захід використовує Україну для війни з Росією. Режим перетворив засоби масової інформації в зброю масового ураження. Пропаганда вражає душі і мізки. Людей зомбують. «Зомбоящик» вбиває в голови гранично ясну картину світу: свята Русь оточена ворогами. Ворог – Захід. Європа – фашизм, проти якого боролися наші діди, а тепер доведеться захищати батьківщину нам.
Зрозуміло, що Європа європейців зовсім інша. Європа з вивороту. Європа як вузол проблем, фінансових криз, державних боргів, засилля бюрократії. Європа чиновників, які вказують селянам, що і як їм вирощувати на своєму полі. Європа, потопаюча від хвиль міграцій з Азії та Африки.
Відчуття Європи як спільного європейського дому, якому так раділи його будівельники, які пережили другу світову війну, розчинилася в часі. Так відбувається з будь-яким новим великим будинком. Жителі після загальної house warming party поступово перестають відчувати спільність, щоденні проблеми і негаразди заважають жити по-добросусідськи, віддаляють живучих поруч. Сусіди, вони і є сусіди. Хтось смітить у під’їзді, хтось шумить ночами, а хто не платить оренду, хтось з таким завзяттям стежить за загальним розпорядком, що всім набрид. За що любити таких сусідів? За що любити таку Європу? Розпад, відцентрова енергія – лише природна реакція. Я не хочу в Європу, – говорить Європа.
Я не хочу в Європу, – говорить Європа.
Повітря ми помічаємо лише тоді, коли його не вистачає. Європейські цінності – це те повітря, яким дихає Європа. Якщо європейці не помічають свого справжнього багатства: свобод, прав, демократії, поділу влади, незалежності суду, реальних, а не фальсифікованих виборів – то з Європою все ще не так погано. А фінансові кризи – хвороба здорова, і з нею суспільство може жити. Ліків достатньо і вони діють.
Можливий шанс
А що стосується втраченого відчуття «європейської спільноти», то в цій ситуації «українська» криза, а насправді, звичайно, «російська» – шанс для Європи. Як би це дивно не звучало. Криза, небезпека, загроза ставлять континент перед необхідністю знову дати визначення Європі, зрозуміти, з чого вона складається, де її межі і чи є вони взагалі. Шанс знову усвідомити себе єдиною Європою перед загрозою війни. Тому що в 21 столітті локальних далеких воєн більше не буває. Кожна війна буде європейською. І ця європейська війна вже почалася.
Майже два роки тому я написав есе про майбутнє Європи. Я порівнював її з Теремком, будиночком з російської народної казки. Казка коротка. У лісі живуть тваринки в маленькому затишному будиночку – теремку. Приходить, наприклад, жаба-скрекотушка, стукає в двері і каже: «Тук-тук! Хто в теремку живе? Пустіть мене до себе жити!» Її пускають і всім там затишно і добре. Так само пускають і зайчика-побігайчика, і лисичку-сестричку – місця в теремку всім вистачає. Потім приходить ведмідь. Всі спроби казкового ведмедя втиснутися в теремок завершилися, зрозуміло нічим. Ведмідь розлютився і сів на теремок. Тут і терему, і казці кінець.
Майбутнє вже настало
Я писав про майбутнє, і схоже, це майбутнє вже настало.
Пожити в затишному європейському теремку кинулися всі країни, що вирвалися з радянського колючого дроту і географічно опинилися на однойменному континенті. Україна теж захотіла в європейський Теремок. Її не пустила туди російська реальність.
Головний висновок самозванця в Кремлі з уроків Майдану: якщо українці змогли прогнати свою банду, то чому б це не зробити росіянам? В основі всієї російської політики останнього часу лежить страх. Страх старіючого самотнього чоловіка, який добре знає, як кінчають диктатори. Він розуміє, що піти на пенсію з пошаною – розкіш, якої він собі дозволити не може. Узурпатор на пенсії – нонсенс, його чекає в’язниця. Йому залишається боротися за владу до кінця, чого б це йому не коштувало. І ще він знає, що єдиний цілющий еліксир диктатури – вороги, війна. І людські життя для нього, неважливо, російські чи українські – помиї.
Кремль зробить все, щоб Київ не пустили в європейський дім. Путінський режим прив’язав до себе Україну громадянською війною і кров’ю. Це його помста народу, який спробував встати з колін.
Аншлюс Криму приніс Путіну хвилю патріотизму. Ця хвиля рано чи пізно спаде, тоді йому знадобиться інша. Диктатурі важливі не самі бойові дії, а стан війни. Тоді можна всіх ворогів режиму оголосити «націонал-зрадниками». A la guerre comme a la guerre. Життя за законами військового часу спрощує контроль за підданими.
І завжди в кишені прихований головний козир: великий терористичний акт в самій Росії. Брутальний, з великою кількістю жертв. Організатором вже призначено «Правий сектор», з якого засоби путінської масової дезінформації активно створюють новий талібан. Хвиля патріотизму забезпечена: одна справа бої в якомусь далекому Донбасі, зовсім інше – «Правий сектор» вбиває наших дітей в нашому домі. Це фашисти, яких підтримує Європа. Війну проти талібанского терору логічно було вести в Афганістані. Війна проти терору «Правого сектора» приведе нас до Європи.
Велике переселення народів
У будь-якому випадку створення сірих зон поза права і законності на території України, розпад української держави, нагнітання військової істерії – хліб путінського режиму на найближчі роки. Результатом кількох років югославських воєн і нестабільності на Балканах стала масова міграція в європейські країни. Європу чекає незрівнянно велика хвиля біженців з України. І в самій Росії кисень перекривається всім незадоволеним: кому не подобається жити при путінській системі, недвозначно пропонується залишити країну – кордони відкриті. Ми стоїмо на порозі нового Великого переселення народів. І воно вже почалося. У найближчі роки з України та Росії з’являться сотні тисяч людей. Європі буде непросто.
Європа 21 століття стала занадто малою, щоб кожна європейська країна варилася у власному соку і думала тільки про себе. Поки ще не пізно «європейським звіряткам» необхідно звільнятися від свого вузького національного мислення, щоб вирішувати глобальні питання, які постають і перед Європою, і перед усім людством. Наш теремок – вся наша Земля.
Авторська післямова: після того, як я написав цей текст, на Україні був збитий «Боїнг», принісши смерть і горе в сотні сімей. В Європу прийшла війна.
Джерело: The Russian myth of Europe