Незважаючи на часті повідомлення у ЗМІ про вихід космічних зондів «Вояджер-1» та «Вояджер-2» за межі Сонячної системи, насправді ці апарати лише залишили геліосферу і ще не покинули Сонячну систему. Реальний вихід відбудеться не раніше, ніж через 30 тисяч років.
Нещодавно у ЗМІ знову з’явилися повідомлення, що космічні зонди «Вояджер-1» та «Вояджер-2» покинули Сонячну систему. Ця новина викликала захват серед публіки та наукових ентузіастів, адже вважалося, що рукотворні апарати нарешті вийшли за межі нашої системи та почали міжзоряну подорож. Однак ці повідомлення не відповідають дійсності: хоча зонди і вийшли за межі геліосфери, до справжнього виходу з Сонячної системи їм ще кілька десятків тисяч років шляху. Тому варто розібратися, що саме мають на увазі під “межами Сонячної системи” і чому поширюється таке непорозуміння.
Що таке геліосфера та її межі?
Сонце, крім світла й тепла, випромінює також потік заряджених частинок, відомий як сонячний вітер. Цей вітер створює навколо нашої зорі «бульбашку», що називається геліосферою. Вона простягається далеко за межі орбіт планет і навіть за орбіту Плутона, формуючи своєрідний захисний щит від галактичного космічного випромінювання. Геліосфера – це область, де домінують частинки, випущені Сонцем, тоді як за її межами панують частинки міжзоряного простору.
Космічні зонди «Вояджер-1» та «Вояджер-2», запущені в 1977 році, за минулі десятиліття подолали величезну відстань і стали першими рукотворними об’єктами, що вийшли за межі геліосфери. «Вояджер-1» зробив це у серпні 2012 року, а «Вояджер-2» – у листопаді 2018 року. Цей вихід означав, що апарати перейшли з області, де впливає сонячний вітер, у міжзоряний простір, де домінують частинки від інших зірок. Але це не означає, що вони покинули саму Сонячну систему.
Межі Сонячної системи: де вони насправді?
Сонячна система значно більша, ніж геліосфера. Вона охоплює не лише вісім основних планет, а й безліч карликових планет, астероїдів, комет та інших небесних тіл, що обертаються навколо Сонця. Справжньою межею системи вважається сфера Гілла – область, де гравітаційний вплив Сонця сильніший, ніж сусідніх зірок. Радіус цієї сфери приблизно два світлові роки, що становить близько 19 трильйонів кілометрів. Це значно далі за будь-який із зондів, які ми коли-небудь запускали.
На цей момент «Вояджери» пролетіли лише близько 1/1000 шляху до цієї межі. Вони знаходяться на відстані близько 18–22 мільярдів кілометрів від Сонця, але це лише маленький крок порівняно з повною відстанню до зовнішніх кордонів Сонячної системи. Навіть на своїй неймовірній швидкості (близько 17 кілометрів на секунду) зонди досягнуть межі цієї сфери приблизно через 30–40 тисяч років.
Хмара Оорта: останній рубіж Сонячної системи
Якщо геліосфера вказує на межу впливу сонячного вітру, то хмара Оорта – це ще один можливий критерій визначення меж Сонячної системи. Хмара Оорта – це велетенська сферична область, що складається з мільярдів комет та інших дрібних тіл, які обертаються навколо Сонця на відстанях до 100 тисяч астрономічних одиниць (одна астрономічна одиниця – це середня відстань від Землі до Сонця, приблизно 150 мільйонів кілометрів). Саме цей регіон вважається найвіддаленішою частиною нашої зоряної системи.
За найоптимістичнішими оцінками NASA, «Вояджерам» знадобиться близько 30 тисяч років, щоб досягти зовнішнього краю хмари Оорта. Однак розміри цієї хмари точно не відомі, і можливо, що її межі лежать ще далі. Таким чином, реальний вихід «Вояджерів» із Сонячної системи – це подія, яка відбудеться в такому далекому майбутньому, що важко навіть уявити.
Чому ЗМІ плутають межі Сонячної системи?
Отже, чому ж тоді так багато ЗМІ повідомляють про вихід «Вояджерів» із Сонячної системи? Відповідь криється в прагненні до сенсацій і спрощення складних наукових фактів. Твердження про вихід із геліосфери може здатися недостатньо значущим для широкої аудиторії, тоді як фраза «покинути Сонячну систему» звучить набагато драматичніше і привертає більше уваги. Однак це призводить до поширення хибної інформації і непорозумінь щодо того, що насправді відбувається з космічними апаратами.
Це особливо проблематично, оскільки неправдиві новини можуть підірвати довіру до науково-популярної інформації. Якщо читачі дізнаються, що «Вояджери» ще не покинули Сонячну систему і не зроблять цього ще тисячі років, вони можуть втратити інтерес до наукових досягнень, вважаючи, що їм раніше подавали перебільшену або навіть неправдиву інформацію.
Велич досягнень «Вояджерів» без прикрас
Незважаючи на те, що зонди «Вояджер-1» і «Вояджер-2» ще не покинули Сонячну систему, їхні досягнення справді вражають. Вони стали першими апаратами, що перетнули межі геліосфери та почали досліджувати міжзоряне середовище. Дані, які вони передають на Землю, дають безцінну інформацію про природу космосу за межами впливу нашої зорі, дозволяючи вченим краще розуміти структуру галактичних космічних променів і характер міжзоряного простору.
Крім того, обидва зонди продовжують свою подорож на відстанях, які людство не могло уявити кілька десятиліть тому. Вони працюють набагато довше, ніж планувалося, і перевищили всі очікування, надаючи важливі наукові дані понад 40 років після свого запуску.
Однак їхній шлях у майбутнє ще довгий. Поступово «Вояджери» втрачатимуть зв’язок із Землею через брак енергії, але навіть після цього вони залишатимуться мовчазними посланцями людства, що подорожують до зірок.
Висновок: важливість точного висвітлення наукових досягнень
Наукові досягнення, такі як місія «Вояджерів», є свідченням здатності людства досліджувати космос і відкривати нові горизонти. Однак точність у висвітленні цих досягнень не менш важлива, ніж самі досягнення. Поширення хибної інформації, навіть якщо вона здається незначною, підриває довіру до науки і може зашкодити популяризації наукових знань.
Замість сенсацій варто зосередитися на справжніх відкриттях, які вже зробили ці апарати. «Вояджери» не покинули Сонячну систему, але вони вже дослідили її далекі куточки, відкрили межі геліосфери та подарували нам безпрецедентні знання про космос за межами нашої планетарної системи. І це досягнення не потребує прикрас.